На тiм боцi, на толоцi

«Я тебе породив, я тебе і вб’ю». Приблизно з таким настроєм сотні киян прийшли у вихідні на головну площу столиці, щоб розчистити проїжджу частину від наметів останніх захисників Майдану. Витончені дівчата, як у лютому шини, тягали громіздкі дошки і звалювали їх у машини. Мешканці наметового містечка вже не чинили спротиву, тільки сумно дивилися на робочий процес. Барикади були розібрані тими ж руками, що їх свого часу звели. «Ми — європейська столиця і повинні відповідати цьому статусу. Це дуже низько, коли так званий «майданівець» іде з пляшкою пива, чи взагалі в нетверезому стані. Це паплюжить пам’ять усіх загиблих за волю України», — у запалі пояснював «УМ» один з учасників толоки киянин В’ячеслав Борисов.

Як і в четвер, оборонці Майдану спробували захищати свої рубежі, однак цього разу їхній опір був набагато слабший. В очі впадала п’яна і неохайна жінка літнього віку, яка сиділа на парапеті й розмахувала протигазом та ганчіркою. «Небесна сотня не простить!» — надривно волала вона, і від цього видовища було моторошно. Хтось підпалив барикаду біля Будинку профспілок, вочевидь, попередньо поливши її бензином — мовчки і одностайно люди кинулись розтягувати шини і дошки, аби не дати вогню поширитись. Несли пляшками воду, руками відкочували автівки, що опинилися у небезпечній близькості. На мить спільна загроза з’єднала випадкових людей, як півроку тому. Згодом по Хрещатику проїхала машина-мийка, прибиваючи пилюку й запах згарища — як символічне очищення від того, що віджило.

Звільнення Хрещатика від решток наметового містечка стало результатом довгих і тривалих перемовин між столичною владою та представниками здорових сил Майдану, які також там були. Хоча після спроби у четвер застосування силового сценарію в суспільстві і в соцмережах розгорілася справжня війна навколо цього. «Я набагато більше побоююсь влади, яка«тітушками», «комунальниками в бронежилетах» і «Беркутом-2» зачистила Майдан, аніж усіх феесбешників та безхатченків, котрих теоретично можна було б уявити у наметах на головній площі. Система, яка прибрала таких небезпечних бомжів iз Майдану, показала, що вона лишилася тупою, жорсткою і здатною діяти силою у незаконний спосіб. Переговори, опора на суспільство, довіра — це не її шлях» — заявляв тоді депутат Ігор Луценко на своїй сторінці у «Фейсбуці». «Насамперед потрібно прибрати всі пивнушки, а потім вирішувати питання з народом», — переконував громадський активіст Віталій Черняховський. І все-таки компромісу було досягнуто: Ігор Мазур (Тополя) запропонував залишити біля ротонди кілька наметів для запису добровольців в АТО. Віталій Кличко, у свою чергу, пообіцяв, що вулиця Інститутська, де гинула Небесна сотня, залишиться закритою для проїзду: на ній, на згадку про ті події, стоятиме барикада та декілька наметів.

«Я дуже пишаюсь свідомими киянами, які взяли відповідальність за рідне місто і звільнили центр столиці. Хочу всіх заспокоїти: на звільненій території розташується експозиція про Революцію гідності, платформа для обговорення реформ та сцена для виступів, яка буде доступна для всіх! Високопосадовці будуть регулярно звітувати перед громадянами про свою роботу зі сцени. Також вулиця Інститутська буде перейменована на Героїв Небесної сотні і буде оголошений конкурс на найкращий проект меморіалу. Всім, у кого є бажання працювати, запропонуємо роботу. Хто хоче залишатися у формі зі зброєю, ми пропонуємо захищати державу в зоні АТО, це справа героїв!», — заявив перший заступник голови райдержадміністрації Шевченківського району Ілля Сагайдак.

Загалом із співом національного Гімну територію Майдану все ж прибрали. Серед тих, хто лишався на Майдані до останнього, були різні люди. Патріоти, що «застрягли» у лютому і не змогли переорієнтуватися на нові виклики, що ставить життя. Провокатори, покликані створювати відповідну картину. Були шпигуни. Були ті, хто так і не вийшов із «посттравматичного синдрому». Ті, хто знаходив собі корисну роботу і чия діяльність була конструктивною. Ті, кому більше не було куди йти. Усі вони пообіцяли прийти сюди знову при першій потребі. Зрештою, всі зійшлися на тому, що Майдан — це феномен, який існує не на конкретній території, а в мільйонах людських сердець. А це те, чого вже не змінити.