Микола Катеринчук: На роботу ходитиму пішки

15.04.2014
Микола Катеринчук: На роботу ходитиму пішки

Микола Катеринчук — кандидат на посаду мера Києва.

Можливо, цьогорічним виборам столичного голови «не пощастило» в тому, що вони проходитимуть одночасно з президентськими, тож увага киян буде переполовинена. Але що поробиш — ми живемо в часи змін. Кардинальних і докорінних змін — принаймні в це хочеться вірити. Є, щоправда, й плюс, який полягає в тому, що цього року на крісло міського керманича претендує чимало яскравих особистостей. Серед них — народний депутат України, лідер Європейської партії Микола Катеринчук. Він змальовує читачам «України молодої» своє бачення того, як побудувати комфортне, безпечне і зручне у користуванні місто. Місто, де революція не лише визріла, а й принесла свої плоди.

«Суспільство мусить вчитися використовувати владу, а не чекати, що всі проблеми вирішить той чи інший депутат»

— Пане Миколо, ви балотуєтесь у мери. Наявність такого суперника, як Віталій Кличко, вас не бентежить?

— Я вважаю, що чим більше кандидатів, тим краще. Після подолання тоталітарного режиму Януковича починається доба політичної конкуренції, і єдине завдання, яке стоїть перед новою владою — прийняти таке виборче законодавство, яке дозволить громадянам через вибори обирати собі інструменти зміни свого життя на краще. Кличко двічі програвав Черновецькому, тому що панувала система, за якою ті 70% киян, які не бажали приходу Черновецького, не отримували відповіді на питання: а як їм жити в цьому місті? Ці люди опинялись поза увагою міської влади. Саме тому я з 2008 року наполегливо пропоную запровадити двотурову систему виборів. Вона фактично легітимізує міську владу, дасть змогу більшості громади обрати свого кандидата та знищить підкуп виборців.

— Верховна Рада наразі ухвалила законопроект щодо двотурових виборів столичного голови лише у першому читанні...

— До цього питання парламент іще повернеться. Спікер Олександр Турчинов дав протокольне доручення щодо розгляду такого законопроекту. Його автором є Руслан Князевич, і в ньому йдеться про вдосконалення певних виборчих процедур, пов’язаних iз дочасним проведенням виборів до органів місцевого самоврядування. Я подавав правки до цього документа, але за них, як і за сам законопроект, не проголосували «регіонали», комуністи і частина фракції «УДАР». Та причина цього — не у двотурових виборах. Просто дехто вельми зацікавлений у консервації системи, коли киянин народжується, йде до школи, потім — до армії, а потім своїх власних дітей ставить на ноги — а мер у місті все той самий... При цьому в більшості європейських міст мера обирають саме в два тури. Приміром, в Італії така норма діє в громадах, де кількість жителів перевищує 15 тисяч. Ми ж пропонуємо відштовхуватися від 500 тисяч, хоча хтось наполягає на тому, аби починати з міст–«мільйонників». Словом, дискусія триває, але я вважаю, що вона вже перезріла. Люди прагнуть, аби з політичного процесу зник підкуп виборців. Громаді потрібна постійна, легальна допомога обраних нею чиновників, а не одноразове вкидання «гречки». Двотурова система знищить систему підкупу, бо в другому турі ти вже не скупиш всі голоси і не зможеш розраховувати на лояльність однієї лише соціальної групи.

— А як, на вашу думку, має бути розв’язана проблема районних рад?

— Це фундаментальна проблема розвитку місцевого самоврядування. Так само, як і питання доцільності державних адміністрацій: чи потрібні нам чиновники, яких призначають чиновники і які обслуговують чиновників? Я виступаю за те, щоб уся повнота влади була зосереджена у громади і у сформованої нею ж міської ради та виконкому. Стосовно районних рад. Треба розуміти, що бюджет, який припадатиме на кожну з них, становитиме приблизно 500 мільйонів гривень. За ці гроші ми отримуємо стару радянську систему, корупційну, громіздку та недієздатну. Від цього «рудимента совка» слід відмовлятися. Тільки об’єднання співвласників має стати основою нової системи управління. Саме тому районні ради нам не потрібні.

— І що має постати натомість?

— Ми, свідомі громадяни сіл, селищ, маленьких містечок і великих міст маємо усвідомити просту істину — лише самоврядування є наріжним каменем, здатним докорінно змінити наше життя та створити основу для комфортного проживання на своїй території. Стосовно столиці, то потрібно ухвалити якісно новий закон про місто Київ, де була б прописана єдина норма, що визначає сутність організації влади в місті. Нею має стати Закон України про місцеве самоврядування. Все. Крапка. Більше нічого туди писати не потрібно. Існуючий спеціальний закон про столицю України — місто–герой Київ має бути скасований як такий, що слугує не чистим на руку чиновникам. Щодо районних столичних рад, то повертатися до них у жодному разі не можна. У Києві неможливо визначити, де один район закінчується, а інший починається. Це умовність, котра лише допомагає господарювати і не може визначати загальний підхід до управління містом. Тільки територіальні громади за місцем проживання, наприклад, ОСББ, зможуть справді організувати якісно нове життя мешканців будинку, впорядкувати прилеглу до нього територію та регулювати законність і доцільність розміщення на його (наголошую — на його!) території МАФів, супермаркетів, дитячих майданчиків та інших об’єктів. Стосовно функцій ОСББ, способів їх об’єднання та правових засад діяльності — то це окрема розмова. Наголошую, винятково місцеве самоврядування здатне зробити Київ комфортним для його мешканців та гостей.

«Стосунки з Президентом та урядом мер Києва має вибудовувати крізь призму інтересів тих, хто його обрав»

— Не всі, очевидно, захочуть витрачати час на впорядкування прилеглих територій. Кожен із мешканців будинку має власну роботу, тож до подібних моментів краще залучати фахівця...

— А в цьому разі варто взяти до уваги досвід Риги. Там мерія створює управлінську компанію, щось на кшталт великого ЖЕКу, хоча насправді від звичних нам ЖЕКів там нічого нема. Оця компанія отримує під нульову ставку кредит і вирішує поточні проблеми. Це є варіантом посередника між мешканцями та тими, хто безпосередньо надає послуги. Можна діяти по–різному, але альтернативи тому, аби самим братися за облаштування свого життя, просто не існує. Я вивчав досвід багатьох європейських та американських міст, і мушу вам сказати, що ніде нема мерів–«господарників»...

— А у нас це вважають головною чеснотою...

— Саме так. Вважається, що мер має бути господарником. Тобто таким собі начальником ЖЕКу, в якого водяться гроші, який вкручуватиме лампочки і закопуватиме ями. Але це не рівень мера. Мер — це лідер громади, стратег управління, який визначає пріоритети, знаходить оптимальні ідеї для усунення негараздів і який спирається на команду безпосередніх виконавців (господарників). От, приміром, в Києві існує проблема транспорту: щоранку більшість мешканців лівого берега їдуть на правий, бо там вони працюють, і при цьому витрачають до 80 хвилин у день на дорогу. І попри гілку метро, безліч «маршруток» та автобусів, люди все одно стоять у довжелезних заторах. Як розв’язати цю проблему? Створити робочі місця на лівому березі, перенести туди частину адмінбудівель, а також провести аудит наявного транспорту плюс запровадити досвід інших. У Прибалтиці існують так звані «перехоплюючі паркування»: там водій, в’їжджаючи у місто, лишає своє авто і за це отримує право безкоштовно скористатися громадським транспортом. Цим самим прибалти економлять бензин, бережуть екологію і не створюють затори. Опановування влади починається з уміння розпоряджатися та управляти своєю власністю.

— Припустимо, ви — мер. І хочете ліквідувати транспортний колапс у такий спосіб, який ви описали. Але приходить до вас голова КМДА і каже, що у нього є своє бачення цієї проблеми, і він не дає добро на вашу програму. Який вихід із цієї ситуації?

— Коли Президент призначав голів ОДА (чи голову КМДА), він тим самим підгодував «спрута», який лише висмоктує ресурси. Ми вже прийняли відповідні зміни до законодавства, і в Києві обраний мер буде з правами голови адміністрації.

— Про міську раду: ми всі пам’ятаємо, як мер Черновецький і його «молода команда» протягували всі необхідні їм рішення. Ставши мером, ви розраховуєте на «більшість Катеринчука», яка б підтримувала ваші починання?

— Знаєте, я особисто знайомий з мером Софії. Це, до речі, колишня вчителька російської мови та літератури, яка є одним з найбільш успішних мерів на постсоціалістичному просторі. Я спитав у неї, чи має вона опозицію. І вона відповіла так: «Я ніколи не підпишу тендер чи програму, якщо її не схвалили лідери всіх фракцій міської ради». Всі обговорення відбуваються публічно, все настільки прозоро, що з протистоянням як таким вона навіть не стикається. Опозиція на рівні якихось міських ініціатив починається тоді, коли є бажання перетягнути на себе бюджетну ковдру. Тому що опозиція громаді, товариству співвласників не може існувати в принципі. Якщо депутати міської ради спиратимуться на їхню волю, в столиці можливі справжні перетворення.

— Але ж у місті є питання, які знаходяться поза компетенцією громади. Наприклад, обсяги відшкодувань Києва до державної казни...

— Це ще одна стара корупційна система, коли з територій збиралися доходи й направлялися міністру фінансів, і вже він розподіляв субвенції. Але до чого тут Міністерство фінансів? Воно має розподіляти кошти, коли йдеться про кордони, армію, органи правопорядку, суди, органи державної влади, закордонні представництва України. Як зробити так, щоб киянам із держбюджету не кидали подачки на вирішення, наприклад, інфраструктурних проблем? Зараз у столиці потрібна заміна 877 кілометрів труб, потрібна реконструкція станції аерації у Бортничах... Можна і треба побудувати життя в столиці так, щоб обслуговувати себе самим та ще й мати, на додачу, найвищі зарплати та пенсії. Не треба спочатку забирати у міста кошти, а потім частково віддавати їх назад — у вигляді дотацій чи субвенцій. Містяни мусять самі вирішувати, на що витрачати доходи Києва, але для цього гроші мають лишатися на місцях.

— Цей план залишається донести до Президента країни, хто б ним не став після 25 травня. Ви сподіваєтесь порозумітися з центральною владою?

— Я вважаю, що головне для мера Києва встановити нормальну комунікацію з тими, хто його обрав. І стосунки з Президентом, з урядом, з парламентською більшістю, з іноземними країнами, які хотіли б допомогти Києву, мер має вибудовувати крізь призму інтересів тих, хто його обрав. Єдиним його контролером повинні бути кияни та прокуратура.

«Я б виніс урядовий квартал за межі центру міста. Переселив би з Банкової та Грушевського від 6 до 15 тисяч чиновників»

— Ви прагнете стати мером не просто Києва, а постреволюційного Києва. У зв’язку з цим яка проблема видається вам найголовнішою?

— Проблема безпеки видається мені питанням номер один. Я вважаю, що міліцію не можна реанімувати, її треба ліквідовувати. Має бути створена муніципальна поліція Києва, квартальних чи районних очільників якої будуть обирати люди, котрі чітко знатимуть, що така–то особа відповідає за правопорядок на даній конкретній вулиці, а не кришує криміналітет чи просто бездіє. Адміністративними правопорушеннями займатиметься муніципальна поліція, а вже кримінальними — відповідні карні органи (кримінальна поліція). І ще одним важливим моментом є відеоспостереження на вулицях. Аби в ситуаціях, коли мають місце, скажімо, якісь хуліганські дії, громадянам не треба було б навіть набирати «тривожний номер», бо муніципальна поліція вже бачить злочин і виїжджає на місце його скоєння.

— А що буде з будівлею мерії? В революційні часи до КМДА міг зайти будь–хто з бажаючих...

— Якщо кияни доручать мені працювати мером, я в цю будівлю не ввійду. Буде зовсім інше приміщення, я покажу його і розповім про нього пізніше. А взагалі я не розумію ситуацію, коли перед тим, як потрапити до мера міста, треба пройти паспортний контроль та ще й мало не обшук. Доступ має бути вільним, а вся інформація — на сайті мерії та на вході до неї. І — жодної охорони, бо цінностей там нема. Я — за відкритий принцип «єдиного вікна». Плюс за систему «SMART–Київ», єдиний онлайн–ресурс, за допомогою якого можна буде не тільки сплатити комунальні послуги, не виходячи з дому, й а проголосувати за будь–яку петицію, приміром, за те, щоб озеленити такий–то мікрорайон. Таким чином не лише Київрада формуватиме свій порядок денний, а самі кияни підказуватимуть їй, де слід вирішити ту чи іншу проблему. Думаю, що стиль прямої взаємодії дуже швидко набере популярностi.

— Активісти Майдану просили покласти на ньому таку бруківку, яка «комфортно» вкладається у руку для метання у силовиків чи для побудови барикад. А вам який варіант імпонує?

— Я думаю, слід покласти таку, яка й була до того. Вона достатньо зручна, як ми могли переконатися 18—20 лютого. І ще одне. Я б не поспішав зараз робити монумент Небесній сотні. Треба згодом звести таку пам’ятку, яка всьому світові засвідчила б високу ціну демократії, яку сплатили українці. Потрібна така споруда, яка не просто інформуватиме, що тут загинуло стільки–то людей, а яка змушуватиме думати й робитиме все можливе, аби подібні жертви не повторювалися ніколи.

— А рух по Хрещатику ви б відновили?

— У мене є одна дуже цікава ідея. Я б виніс урядовий квартал за межі центру міста. Переселив би 15 тисяч чиновників iз Хрещатика, Інститутської, Грушевського, Шовковичної тощо. На проспекті Перемоги зараз зводиться нова будівля — якраз непоганий варіант для того, щоб зосередити владу в одному місці.

— А що ж буде в адміністративних будинках?

— Будівлі б я продав з аукціону й тим поповнив би міську казну. А в будинках у центрі Києва розмістив усе, що може привабити туристів, — театри, галереї, виставкові центри, книгарні, банки, ресторани.

— А конкретно в мерії ви що б розмістили?

— Сучасний дитячий центр, якого дуже бракує місту... Знаєте, який штат у мерії Нью–Йорка? Там 20–мільйонним містом управляють фактично 40 осіб. У нас же на 3 мільйони киян — близько 3 тисяч управлінців. Цей досвід мною враховано, я і планую використовувати підхід провідних столиць світу.

— До речі, питання про Блумберга — мера Нью–Йорка — є в моїх чернетках. Він їздить на роботу на метро. А як добиратиметесь ви?

— Я ходитиму пішки, благо, що живу неподалік. Я не настільки епатажний політик, щоб їздити на велосипеді, хоча про систему велодоріжок у Києві обов’язково подбаю. Нам необхідно і розвантажити центр від автівок, і зменшити використання палива. До речі, у зв’язку з останнім зазначу, що у мене є програма «ЕлектроКиїв», яка передбачає перехід частини муніципального транспорту на електромобілі. «Мода» на них буде дуже корисною для здоров’я киян.