Буржуї з ленінськими значками

10.04.2014

Те, що фракція комуністів не підтримала свого часу у Верховній Раді скасування так званих «диктаторських законів», — не дивина, а цілком природний для них вчинок, бо своє справжнє політичне обличчя лідери комуністів давно вже втратили. Натомість натягнули фальшиві маски поборників соціальної справедливості і створили новий, нечуваний досі суспільний прошарок — комуністичних буржуїв, безсоромно поповнивши ряди мільйонерів із сумнівними матеріальними статками. І зберігають їх вони не де–небудь, а на «триклятому» капіталістичному Заході.

Комуністична верхівка — наголошую це, бо серед низових рядових комуністів багато чесних, порядних людей, — сповна виправдала застереження Д. Свіфта, що «партія — глупота мільйонів заради вигоди одиниць».

Не так давно слухав виступ безугавного «політичного соловейка» Петра Симоненка по обласному радіо. Лягнувши для годиться олігархів, Петро Миколайович, ніби злякавшись можливого грізного окрику господарів, хутенько переключився на критику… «помаранчевих». Тут він дав волю своїм медоточивим устам. Однак ускочив у халепу, бо його вірний соратник, ватажок обласних комуністів, свого часу тривалий період очолював Держкомітет лісового господарства і таким чином входив в уряд своєї тезки за прізвищем — Тимошенко. Тому несе, принаймні моральну, відповідальність за дії владної команди Юлії Володимирівни. І потрапив він туди, безумовно, не без згоди вищого керівництва партії. Утім про такі казуси комуністи воліють мовчати.

Ще свіжі в пам’яті людській події 2004–2005 років. Скажу відверто, мені тоді подобались міркування комуністів щодо доцільності переходу до парламентсько–президентської республіки. Їхні представники в парламенті на стінку лізли, доводячи переваги такої форми державного устрою.

Вiктор Ющенко зі своєю чисельною фракцією погодився на такий варіант. Минуло п’ять років, і Конституційний Суд, що весь цей період був сліпий і глухий, раптом угледів процедурні порушення при ухваленні нової редакції Основного закону. Таким чином створено прецедент: КС, що покликаний звіряти відповідність законів до Конституції, звірив Конституцію до Конституції. Фактично всіх депутатів, що голосували за новий Основний закон, майже десять років тому, КС зробив свідомими учасниками державного перевороту, бо незаконним шляхом, як витікає з рішень КС, було обмежено повноваження тодішнього Президента. Чи не найбільших старань для цього проявила фракція комуністів.

Чому вона впродовж трьох років із такою ж запопадливістю і наполегливістю не відстоювала парламентську республіку, яка найближча до народовладдя? Хазяїн Янукович не велів? І лише останнім часом в очільників Компартії прорізався голос щодо суттєвого, аж до «весільного генерала», обмежень повноважень Президента. Таке просвітлення не випадкове: в політичному повітрі запахло реальною перемогою опозиційних (а нині вже провладних) кандидатів на майбутніх президентських виборах, що явно не до шмиги ватажкам комуністів. Буде цікаво спостерігати мімікрію їхніх поглядів у разі перемоги бажаного їм кандидата і слухати традиційні словесні виверти.

Події минулого не повернути, але учасники того шабашного дійства донині живуть і діють. Цікаво, як би повівся той же КС, якби В. Ющенко, спираючись на його ухвалу, подав до Вищого адмінсуду позов на прояви безвідповідального, але осмисленого беззаконня, адже нелегітимне ослаблення президентської вертикалі великою мірою спричинило міжусобні війни в його команді, а відтак і кадрову, і політичну лихоманку в країні.

Чому ж все–таки комуністи не голосували за відміну «диктаторських законів»? Ідеологічно комуністи, котрі нутром і мозком не визнають інакомислячих, не можуть існувати в умовах політичної свободи — не витримують полеміки. Доказом цьому є вся історія, колишня і нинішня. Найкомфортніше вони почуваються в режимно–диктаторських умовах, як, приміром, на Кубі чи в Північній Кореї. Про що з далекого ХІХ сторіччя пророчо попереджав О. Герцен: «Соціалізм без політичних свобод швидко перероджується в самодержавний комунізм». Однак комуністи кличуть не до розуму, а до стадних інстинктів, вдаючись до політичного шахрайства, солоденької демагогії, дешевеньких обіцянок, про які швидко забувають, щойно закриються виборчі урни.

Нині комуністи, як із писаною торбою, носяться з успіхами нібито комуністичного Китаю. Сталіну приписують слова, мовлені в п’ятдесятих роках минулого століття стосовно китайської Компартії: «Вони, наче яблуко: зверху червоні, а всередині — білі». Напрочуд точна характеристика. Чи не пасує вона до українського політичного сьогодення? Зрештою, якщо приватна власність і наявність тисяч мільйонерів і мільярдерів уже є ознакою комуністичного ладу, то що тоді капіталізм?

P.S. Кілька років тому перечитав шолоховську «Підняту цілину». Її вважали зразком соцреалізму. І раптом збагнув: це талановитий, тонкий, прихований реквієм істинним, спаплюженим і фізично знищеним, тямущим, укоріненим у землю хліборобам, а водночас і літературний надгробок «нетямам», «неукам» на кшталт Нагульнова, у якому автор не показав жодної привабливої риси, крім несусвітної маячні про світову революцію. Саме невігластво таких стало причиною повної деформації марксизму у свою протилежність. Як чудово тут пасують слова Василя Симоненка: «Де вони, ті відгодовані і сірі, Недорікуваті демагоги й брехуни, Що в’язи скрутили дядьковій вірі, Пробираючись у крісла й чини. Їх би за ґрати! Їх би до суду! Їх би до карцеру за розбій! Доказів мало??? Доказом будуть Лантухи вкрадених вір і надій».

  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>