Форпост Лівого берега

25.02.2014
Форпост Лівого берега

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Делегати з’їзду депутатів усіх рівнів південно–східних областей України та Криму наспіх відмилися від клейма «сепаратистів» й поспішили покинути Харків. Але втікачі Геннадій Кернес та Михайло Добкін — уже в рідних пенатах. Біля пам’ятника Леніна позавчора виріс цілодобовий Антимайдан, а євромайданців постійно атакують оплотівці та «тітушки». Відголос революції, вочевидь, лише тепер докотився до Сходу.

Які там сепаратисти. Державники!

Привид Сіверськодонецька, який десять років тому ледве не розколов Україну по Дніпру, цієї суботи з’явився у Харкові, нагнавши страху своєю непередбачуваністю. Ходили чутки, що недавно створений «Український фронт», зібравшись удруге, проголосить південно–східну частину України самостійною і обере тимчасове керівництво, яке одразу ж попроситься під крило Росії. Віктор Янукович, тікаючи від столичної революції, теж приїхав до Харкова для участі в історичному форумі, але до Палацу спорту, куди прибули делегати, так і не дійшов. Свого розгубленого лідера «фронтовикам» пощастило побачити лише у відеоролику, записаному на тлі смугастих шпалер у якійсь приватній харківській резиденції.

Про зміну великого формату на скромніший рядові делегати спочатку навіть не підозрювали. Під голос радянського бунтаря Володимира Висоцького вони велелюдними шеренгами крокували до дверей спортивного палацу зі своїх автобусів, отримуючи на ходу червоні прапорці з символікою «Українського фронту» та вже невід’ємні від цього руху георгіївські стрічки. Правда, список почесних гостей одразу ж насторожив: у залі не виявилося не лише Президента, а й більш–менш знатних депутатів Верховної Ради від Партії регіонів та КПУ. Вадим Колесніченко і Олег Царьов, незважаючи на їхню ідеологічну близькість з «УФ», навряд чи додали з’їзду «елітності». Здивував і той факт, що до Харкова від Криму приїхав не голова тамтешньої Верховної Ради Константинов, який уже не раз ­встиг прокричати у бік Путіна «Батьку, рятуйте!», а голова Кабміну Анатолій Могильов, що якраз не привітав кримське «дрейфування» у бік РФ. Можливо, делегатів трохи втішила присутність у залі голови комітету Держдуми з міжнародних справ Олексія Пушкова, сенатора від Псковської області Михайла Маргєлова, консула РФ у Харкові Сергія Семенова і повного складу губернаторів прикордонних регіонів. Утім долучитися до зібрання в Палаці спорту не забажали кілька запрошених депутатських делегацій, зокрема з Маріуполя та Одеської облради. З «високих» гостей ні для привітання, ні для виступу слово ніхто не взяв. Послухали господарів і мовчки поїхали.

Риторика виступаючих, натомість, просто приголомшила. Усі чекали палких закликів якщо не до повного відокремлення від України, то, принаймні, до появи ще однієї автономії. У пресі напередодні навіть мусувалася назва нового федеративного утворення — «Ліга Новоросії», яка за ідеологічними гаслами могла бути чимось на зразок «російської України». Але оратори, виходячи на сцену, несподівано почали відхрещуватися від тавра «сепаратистів» і палко запевняли усіх присутніх у тому, що бачать державу єдиною і неподільною. «Не можна допустити розколу країни», — сказав голова Донецької облдержадміністрації Андрій Шишацький. «Я — за єдину країну, і Харків був Україною і залишиться, — грізно розмахував правицею мер Геннадій Кернес. — У Харкові не було ніякої сепаратистської змови». Навіть Михайло Добкін, наступивши на горло своїй попередній пісні, видавив з себе сакральне: «Ми не збираємося розвалювати країну, ми хочемо її зберегти». І лише Колесніченко з Царьовим, залишаючись вірними русофільській ідеї, не відмовилися ввімкнули свою заїжджену платівку про іноземних агентів, озброєних екстремістів і спаплюжену пам’ять батьків та дідів, забувши напевно, що вже у Харкові, а не на російському телебаченні.

Але відмовившись від сепаратизму, представники Півдня та Сходу все–таки заявили про свою окрему позицію. Риторика її проста: поки столиця воює, прагматичний лівий берег Дніпра мусить зберігати спокій, порядок і працездатність. У принципі, східняки і таврійці готові прийняти нову владу, якщо та буде легітимною, але хто б цими днями не зайняв апартаменти на Банковій, вони все одно домагатимуться максимального розширення прав регіонів і не пустять на свою територію міфічних бандерівців. Проти «западенської загрози», доказів існування якої так ніхто і не навів, східняки готові боротися як ніколи рішуче. А одіозний керівник харківського бійцівського клубу «Оплот» Євген Жилін слізно попросив шановне товариство видати його хлопцям зброю, бо з голими руками проти екстремістів він ходити більше не може.

Уже через годину стало зрозуміло, що ведучий форуму Михайло Добкін намагається якнайшвидше завершити організоване ним дійство, припрошуючи усіх, хто не встиг взяти слово, виговоритися під стінами Палацу спорту. Там для цього встановили величезну червону трибуну й зібрали депутатів, які не вмістилися у стінах будівлі. Сам очільник області з мером Кернесом у супроводі охорони чимдуж кинулися до автівок, припаркованих біля палацу, й рвонули у бік російського кордону. Вони поспішали так, що з нещільно прикритого багажника повилітали пластикові пляшки з водою. Вже за годину прикордонники підтвердили інформацію про те, що Харків таки залишився без керівництва. А ще через деякий час заяву про відставку написали заступники Михайла Добкіна Олег Ампілогов та Юрій Сапронов. Останній через соціальні мережі також повідомив, що не переховує на території свого гольф–клубу втікача–Януковича, у чому його запідозрила преса напередодні.

Під вечір євромайданівці поповнили колекцію українських облдержадміністрацій, захоплених активістами. Там їх зустрів у гордій самотності керуючий справами Василь Хома, який вирішив за будь–яку ціну мужньо боронити державну канцелярію. На документи ніхто не посягав, але портрет Януковича у кабінеті Добкіна таки зняли.

Монументальний вождь

Євромайданівці у суботу теж приходили до Палацу спорту, аби переманити опонентів на свою сторону. Звідти пішою ходою вирушили до майдану Свободи, де провели досить багатолюдний мітинг. Пізно ввечері, коли більшість з них вже пішла додому, в людський натовп врізалися дві автівки, поранивши п’ятьох чоловік. Сюди також набігли «тітушки» з «оплотівцями» і почали бити активістів палицями. Євромайданівці сховалися у стінах облдержадміністрації під прикриттям міліції. Тоді ж стало зрозуміло, що дух сепаратистського з’їзду насправді нікуди не зник, а сама революція, що завершилася у Києві, тут лише починається.

Події неділі підтвердили тривожні підозри. Як тільки активісти заявили про намір демонтувати пам’ятник Леніна, туди одразу прибули комуністи і харків’яни, які вважають себе опонентами національних ідей. Зведену ними барикаду взяли під охорону молодики у спортивному одязі, і тепер на площі Свободи, як і в роки Помаранчевої революції, виникло два майдани, розділені металевим парканом і шеренгою правоохоронців. Предмет спору — монументальна постать вождя, яку одні захищають, а інші намагаються знести. Проект демонтажу, вартістю 100 тисяч гривень, вже розробляється підприємством «Стальконструкція». Виявилося, що харківський Ленін такий важкий, що, стихійно обрушившись на бруківку, пошкодить комунікації метрополітену.

Утім, гранітний Ілліч може залишитися на місці і після підготовки документації, оскільки спільної думки з приводу його подальшої долі немає не лише у громади міста, а й у керівного дуету Кернеса з Добкіним. Переночувавши за кордоном, вони вирішили повернутися додому й одразу ж з’явилися на майдані. Мер пообіцяв обговорити це питання на сесії міськради.

До речі, Кернес з Добкіним не вважають себе втікачами і готові приступити до роботи. Причому, мер, побувавши в екзилії (з Росії нібито полетів до Женеви), помітно змінив цинічно–хамську манеру спілкування на маску доброзичливого демократа. В інтерв’ю журналістам він назвав Януковича «вже історією» і здається не проти співпрацювати з новою владою. Але як довго Геннадій Кернес носитиме благовидну личину і що насправді за нею може приховуватися, наразі сказати важко. Є стійке відчуття того, що наполохані ляльководи тепер підштовхуватимуть людей на ідеологічні баталії, лякаючи насильницькими нападами бандерівців. Захист вождя, у цьому контексті, може стати символом нескореного духу харків’ян, а можливо, і приводом для активізації агресивно налаштованих проросійських об’єднань. Поки що ж учора зранку євромайданівці оточили облдержадміністрацію, аби не пустити на роботу Добкіна. А їхні опоненти біля постаменту Леніна звели барикаду з наметами, щоб «оті» не зазіхали на їхню історичну пам’ять.

  • Загинув за Батьківщину? Доведи

    60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>

  • На чужині — не ті люди...

    Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>

  • «Русскій мір» у нашій церкві служити не буде»

    Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>

  • Батько солдата

    Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>

  • «Нашим хлопцямна війні Бог дає інші очі»

    Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>

  • Зона як заповідник

    Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>