Прощання зі «старою гвардією»

У Нью–Йорку у віці 95 років помер відомий діяч українського націоналістичного підпілля Євген Стахів. Про це повідомила вчора «Історична правда» з посиланням на представника пана Стахова в Україні. Смерть настала 26 січня. «До останніх днів свого життя він зберігав ясний розум і завжди цікавився подіями в Україні. Стахів регулярно телефонував в редакцію, щоб обговорити новини, і завершував розмову побажанням «Тримаймо вище прапори!» — йдеться у повідомленні «ІП».

Євген Стахів, організатор антикомуністичного підпілля ОУН на Донбасі в 1941—1943 роках, неодноразово був героєм публікацій «України молодої»: і на початку незалежності України, і у 2000–ні, і зовсім недавно, у 2009 році, ми публікували інтерв’ю з паном Євгеном. Читаючи це інтерв’ю, розуміємо, що головні «месиджі» старого оунівця актуальні й сьогодні. «Ми на Донбасі ще в 1942 році почали пояснювати людям, що ОУН — то є організація українського народу, а не націоналістів, адже радянська пропаганда стимулювала огиду до «буржуазного націоналізму». Ми казали, що всі жителі України, без огляду на їхнє етнічне походження, є рівноправними громадянами. Інакше ми провокували б націю на внутрішню боротьбу — ніби не досить того, що проти українців ідуть нацисти й більшовики» («УМ» від 11 липня 2009 р.)

Євген Стахів народився в 1918 році в Перемишлі (нині Польща). Членом Організації українських націоналістів став з 1934–го. У 1938 році брав участь в обороні Карпатської України. В 1941—1943 роках — член Південної похідної групи ОУН, організатор націоналістичного підпілля у Східній Україні (Кривий Ріг, Дніпропетровськ, Маріуполь). Уже в часи незалежності України в спілкуванні з журналістами найулюбленішою темою пана Євгена була зміна світогляду націоналістів під час ІІ Світової, коли похідні групи ОУН прийшли на Схід і «поспілкувалися з нащадками запорожців, для яких демократизм і толерантність є такими ж природними, як захист рідного краю від нападників». Тоді, в 1943 році, під впливом «філософії східняків» ОУН змінила програму з тоталітарної на демократичну.

«Оунівське підпілля діяло від Маріуполя по Слов’янськ. Тоді нацисти арештували й розстріляли десятки українських патріотів. «Ми не можемо по­хвалитися боями, бо не організували збройної боротьби. Адже збройними виступами ми провокували б німців нищити тисячі людей, — розповідав Євген Стахів у інтерв’ю «УМ» у 2009 році. — Та й ми не мали сили для збройного опору. Була сила на Волині — там постала УПА. У Галичині УПА постала на рік пізніше, бо там був м’якший нацистський режим, дистрикт «Галичина», були українські школи, університет, було багато колаборантів. Волинь же належала до Райхскомісаріату «Україна», терор був нестерпний. Наша мета була — пояснити людям у східній Україні, що треба не воювати за Сталіна чи Гітлера, а змагатись за самостійну Україну. І ми змогли зорганізувати підпілля і на Донбасі, і в Луганську, Дніпропетровську, Одесі, Миколаєві, Криму. Гасла були на листівках — «Смерть Гітлеру, смерть Сталіну!».

У 1944 році Стахів став одним із засновників Української головної визвольної ради (УГВР) — багатопартійного передпарламенту й уряду воюючої України. З 1949 року перебрався у США. В еміграції Стахів став одним із активістів «двійкарів» — демократичного крила в ОУН, яке здійснювало ідеологічну боротьбу проти СРСР. Його брат Володимир був міністром в уряді Ярослава Стецька, син Євген–Зенон — лауреат Нобелівської премії.

Незалежна Україна відзначила Євгена Стахіва орденом «За заслуги» (1997 р.) і орденом Ярослава Мудрого (2006 р).