Парадний синдром

26.12.2013

Відшуміли гучні офіціозні (у стилі останніх застійних часів радянської влади) святкування 70–річчя визволення Києва від фашистських загарбників. Знову лунали віншування на адресу загиблих героїв, мужніх воїнів, що здобули перемогу. Вшановували ветеранів (цікаво, скільки серед них тих, хто форсував Дніпро у 43–му?). Прославляли і маршала Жукова, і генерала Ватутіна, роль яких у перебігу воєнних дій на підступах до Києва, як відомо, досить неоднозначна. Згадали у промовах і про Букринський плацдарм. А я слухала трансляцію урочистостей по Першому Національному і думала про одне: як розійшлися далеко в реальності бучні свята і правда життя.

Ось він, Букринський плацдарм. Дивлюся зараз на нього з вікон моєї хати в селі Малий Букрин... Війна пройшлась по букринських землях двічі. Коли відступали радянські війська, людей вигнали на першу «виселку» подалі від Дніпра, вглиб району. Декого пускали добрі люди й у хату переночувати, декого — в клуні, а дехто так і спав на власних возах. Повернулися в село під «новий» німецький порядок, перебідували два роки. А далі — нові «виселки». Цього разу виселяли німці, бо чекали саме тут наступу радянських військ і укріпилися на цих висотах міцно й потужно. Наступ на Букринському плацдармі розпочався з трагічної події — сумнозвісного десанту, котрий майже весь був кинутий під кулі німецьких зеніток і знищений ще у повітрі.

Про форсування Дніпра, про сотні тисяч загиблих, про загородзагони НКВС за спинами бійців, про фатальні помилки генералів, про криваву воду не лише в Дніпрі, а й у криницях, про беззбройних щойно мобілізованих хлопців із Лівобережжя написано багато. Не буду повторювати. То була страшна перемога страшною кров’ю.

Та життя перемогло. Заколосилася на зораних жінками полях ярина. Орали, запрягаючи в плуга корів. Відбудували тяжкою, переважно жіночою, працею білі хатки. А одна жіночка (колгоспниця, ветеран праці) так увесь вік у землянці і прожила, померла у 70–х минулого століття.

У 90–ті роки, часи «прихватизації», знищили радгосп, розпродали корівок, поділивши гроші серед «обраних», постріляли непотрібних коней. Спочатку на цих землях осів такий собі панок Ігор Бакай, одіозний керівник ДУСі. Збудував мисливську «хатинку» для себе та поважних гостей, вертолітний майданчик, знищивши при цьому старовинне козацьке кладовище. Після втечі Бакая в Москву залишилися «спадкоємці» орендованих ним мисливських угідь. А село із сотнею жителів як не було нікому потрібне, так і донині — в забутті й запустінні. Ферма стоїть обідрана, як і стояла. Натомість під ударами настирливої жіночки–реформатора не встояла зоптимізована Малобукринська школа. Впала «смертю хоробрих» і найближча Піївська лікарня.

Отак і живе нині Букринський плацдарм. То чого ж варті оті київські паради й салюти, нагороди й оркестри, коли не змінюється на краще життя тих, хто пережив страхіття війни, а також їхніх нащадків?

Ганна МУСІЄНКО
с. Малий Букрин Миронівського району Київської області

  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>