Страшний сон «Квітки Будяк»

03.09.2013
Страшний сон «Квітки Будяк»

Сьогодні виставою «Квітка Будяк» франківці відкривають 94–й театральний сезон. (Юрiя САПОЖНІКОВА.)

На гороскопах я майже не розуміюся, але точно знаю, що на Богдана Бенюка, одного з найяскравіших «близнюків» країни, сьогодні чекає дуже напружений день. Зранку — відкриття чергової сесії Верховної Ради, де народний депутат Бенюк після літньої відпустки продовжить законотворчу діяльність. Увечері — старт 94–го сезону в Театрі імені Франка, де народний артист Бенюк, знову ж таки після літньої відпустки, вийде на сцену в прем’єрній виставі «Квітка Будяк».

Цей спектакль — перша робота режисера Станіслава Мойсеєва з того часу, як після відомого листа Богдана Ступки його було призначено на посаду художнього керівника Української драми імені Франка. «У нас із Богданом Сильвестровичем були розмови про те, що я ставитиму в цьо­му театрі, — згадує передісторію цієї постановки Станіслав Анатолійович. — Спочатку ми говорили про Августа Стрінберга, його «Еріка ХІV»... та згодом я вирішив цю роботу відкласти, а розпочати з Куліша. З одного боку, це класик, а з іншого — новатор свого часу. Для мене це було дуже цікаво. До того ж, я вважаю, що театр поза соціумом існувати не може. А це саме така річ». Обравши для роботи «Маклену Грасу», Станіслав Анатолійович вирішив запропонувати більш сучасний варіант відомого сюжету Миколи Куліша. І запросив до проекту драматурга Наталку Ворожбит. «Я, звісно, розумію, що адаптація — не найамбітніша річ для драматурга, — визнала Наталя. — Але іноді драматурги цим займаються. Я з Кулішем не змагалася, тому порівняння тут недоречні». Події, описані Кулішем, відбуваються у Польщі в 30–х роках минулого століття, в часи, коли світ капітулював під натиском світової кризи. Сюжет класика Наталя перенесла до сучасної України, корумпованої і бідної, далекої від торжества права, здорового глузду, віри у краще майбутнє... Залежні від таких правил життя люди здатні на все. Виборсуючись із цієї безвиході, хтось далекоглядно страхує життя, аби забезпечити майбутнє своїй дитині, а хтось небезкорисливо береться наблизити це саме майбутнє, натиснувши на курок пістолета. Незважаючи на різницю у часі, місці дії та ментальності героїв, кожен із персонажів «Квітки Будяк» має свій відповідник у п’єсі Куліша «Маклена Граса». У «Квітці Будяк» по різні сторони барикад стали дві родини: Дмитра Макара (Богдан Бенюк), генерального директора заводу, та Сергія Будяка (Олександр Логінов), технолога, що має двох доньок, одна з яких — інвалід, і кредит за квартиру, погашати який нічим... Саме до нього звернувся герой Бенюка з пропозицією вирішити його і свої проблеми одним лише пострілом. Але гіркому п’яниці Будяку такі вчинки не під силу. Розмову батька з Макаром чує його донька Квітка (Ксенія Баша–Довженко). Її життя — це візок із хворою сестрою, соцмережі і неможливість щасливого завтра. Своєму віртуальному другові вона дуже колоритно описує майбутнє: їх виженуть із квартири, вона торгуватиме оселедцями на базарі, а всі гроші забиратиме чоловік. Відмовити не можна, бо він дає дах над головою їй та хворій сестрі. Така перспектива будь–кого зажене у глибоку депресію, а то й підштовхне до самогубства. Але Квітка не з таких, вона бере до рук пістолет і одягає на обличчя маску кілера... Сцену вбивства Макара режисер вихоплює із суто театрального жанру і виводить на кіноекран. У результаті чого вона виглядає не лише завершенням цієї історії, а й одночасно маренням, апофеозом абсурдності, несправедливості життя. Фінал вінчає хор героїв вистави, які виконують пісню Квітки Цісик «І снилося...».

У спектаклі також зайняті Володимир Абазопуло, Ірина Дорошенко, Остап Ступка, Дмитро Рибалевський, Ярослав Гуревич, Ксенія Вертинська, Наталя Корпан... Художник–постановник — Андрій Александрович–Дочевський. Композитор — Юрій Шевченко. Хореограф — Ольга Семьошкіна.

ПЛАНІВ ГРОМАДДЯ

У списку франківських прем’єр сезону 2013–2014 — «Хазяїн» Карпенка–Карого (режисер Петро Ільченко), «Дами і гусари» Фредо (режисер Юрій Одинокий, до ювілею Олеся Задніпровського), «Носороги» Іонеско (ця п’єса — нова для української сцени, ставитиме її Андрій Приходько)... «Скляний звіринець» Уїльямса репетирує актриса Ірина Дорошенко, виставу до новорічних свят «Лускунчик» готуватиме Стас Жирков. З 4 по 9 жовтня у Театрі імені Франка пройде фестиваль моновистав «Марія», під час якого свій ювілей відзначить актриса Лариса Кадирова. 18 жовтня — бенефіс Станіслава Станкевича ( 85 років, 60–річчя творчої діяльності), корифей зіграє у «Соло для годинника з передзвоном».

Вечір пам’яті Богдана Ступки Станіслав Мойсеєв планує провести наприкінці осені — на початку зими. «Ми назвемо його «Крила», — анонсує майбутній проект художній керівник. — Є ідея запросити на цей вечір пам’яті тих, iз ким працював Богдан Сильвестрович — Зануссі, Стуруа, Лію Ахеджакову, акторів iз театрів Франка та Заньковецької. Спогади яких про Ступку ми б проілюстрували відповідним відеорядом».

Перші десять днів жовтня Театр імені Франка гастролюватиме у Севастополі. До Криму везуть «Чайку», «Швейка», «Жона є жона», «Шельменка–денщика» та «Грека Зорбу».