Труба трубному?

Ця звістка пролунала, немов грім серед ясного неба, ще в травні цього року. Тоді зазвучала інформація про плани керівництва підприємства з виробництва труб скоротити 2,4 тисячі працюючих. Щоправда, згодом таку вражаючу цифру дещо зменшили. Проте все одно стали заявляти про скорочення 47 відсотків заводчан.

У профкомі підприємства заявили, що це означає фактичне закриття підприємства. Адже під скорочення потрапляють стовідсотково служби головних механіка та енергетика, трубоелектрозварювальний цех, а основний цех безшовних труб, запуском якого у 80–х роках у Дніпропетровську неабияк пишалися, зменшує свою потужність на 90%.

Нині ж голова Дніпропетровської облдержадміністрації Дмитро Колєсніков заявив про скорочення тільки 197 осiб. Немовби власника вдалося вмовити піти на консервацію виробництва тільки часткову. Окрім того, 219 працюючих перевели на заводи, які візьмуть в оренду трубозварювальне виробництво, верстатну та фасонно–ливарну дільниці. 390 працівників підприємства вийшли на пенсію, а 90 виявили бажання розпрощатися із заводом за відповідну одноразову матеріальну винагороду.

Отож виходить, як у відомому вірші, «хоч слово мовлене інакше, та суть в нім наша зостається». Тобто людей на заводі все ж поменшає суттєво, але це офіційно масовим скороченням не називається.

ПАТ «Дніпропетровський трубний завод», 75 відсотками акцій якого володіє кіпрська офшорна компанія, а реальними акціонерами ЗМІ називають господарів «Індустріального союзу Донбасу», в обласному центрі вважалося гордістю промисловості. І дотепер говорять про те, що підприємство є монополістом з виробництва біметалевих труб.

Загибель же такого потужного заводу стане черговим відчутним ударом, як, до речі, вже сталося з такими ж колись потужними заводом пресів, шинним, лакофарбовим, газової апаратури. Але в порівнянні з цими вже фактично почилими в бозі, у трубного козирів ще менше. Адже труби виробляли тільки на теренах Дніпропетровщини відразу 5 підприємств — 3 в обласному центрі та по одному в Нікополі і Новомосковську. У радянські часи ці заводи були зорієнтовані на планових споживачів на теренах супердержави, коли ні про яку конкуренцію не йшлося. Тепер же Україні такої кількості труб не потрібно, а на світових ринках конкурентів–виробників і без того вистачає.