Не думав я, що так скоро доведеться писати спогад про Василя Лісового — мого вчителя і, відважуся сказати, старшого товариша. Він полишив нас рік тому, 20 липня 2012 року, не дотягнувши трохи до 75–річчя. Народився 29 серпня на хуторі Тарасівка Обухівського району (сільрада — Старі Безрадичі) горезвісного 37–го, а записаний чомусь 17 травня. Мати Пріська (Єфросинія) доношувала його, коли вже за постановою Політбюро ВКП(б) почався 5 серпня Великий терор. Під час того Терору народилися й В’ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Одесит Олекса Різників, який теж «родом із тридцять сьомого», каже: «Я іноді так собі марикую, що успадкував чиюсь душу». Якщо розвинути те «марикування», то можна уявити, що сотні тисяч, мільйони тих розстріляних, закатованих, заморених голодом душ товпилися коло тих тілець, щоб не пропав назовсім дух нашого народу. І коли ті діти підросли, Господь поклав на них «Свій перст нищівний» — вищу відповідальність за долю свого стражденного народу («...наросли з малих, худеньких матерів в саду порубанім...» — М. Вінграновський).

Про цю, не характерну як для виноробського краю, сторону життя корінного сибіряка, що останні майже п’ятдесят років живе і працює у кримській столиці, я довідався вже потім, після безпосереднього з ним знайомства. Геть не обмовився, сказавши «працює»: попри свої вісімдесят вісім, гвардії полковник у відставці досі очолює раду ветеранів Центрального району Сімферополя і майже щодня приходить у свій службовий кабінет №12 у приміщенні райвиконкому, де веде прийом відвідувачів. Передовсім на цьому факті наголосило його керівництво у місцевій республіканській раді ветеранів, додавши при цьому, що Федір Гаврилов — єдиний сьогодні в Криму учасник Параду Перемоги на Краснiй площі у Москві у червні 1945 року.