Обрядовість Зелених свят здавна знаменувала завершення весняного і початок літнього календарного циклу. В основі її лежали культ дерев та рослинності, магія закликання майбутнього врожаю. Напередодні зеленої неділі, у суботу, що називалася клечаною, обов’язково прикрашали подвір’я та господарські будівлі клечанням — зеленими гілками клена, верби, липи, акації, ясеня, горіха, дуба тощо. Забороненим деревом подекуди вважали осику, на якій, за повір’ям, повісився Іуда. Гілки встромляли в стріху, на воротах, біля вікон, за ікони. Підлогу або долівку в хаті встеляли запашними травами: осокою, любистком, м’ятою, пижмою, ласкавцями, татарським зіллям.
«Це свято належить до числа великих, особливих свят у православному календарі. Як правило, ми завжди виділяємо у ньому кілька аспектів. По–перше, це біблійне свято, звершене в пам’ять про те, що на 50–й день Христового Воскресіння зійшов до апостолів сина Божого Святий Дух і приніс їм благодатні дари, які по сьогодні зберігаються в церкві та дарують нам можливість спасіння. Оскільки відзначають свято на п’ятдесятий день після Великодня і має воно старозавітну традицію, то часто його називають ще П’ятдесятницею. Саме у цей день Христос дарував Мойсею новий закон: це був прообраз сходження Духу Святого — відтоді він закарбувався не лише на скрижалях, а й у наших душах. Свято Зеленої Трiйці дало православним усвідомлення того, що Бог є єдиний, але троїчний в особах. На Зелені свята є традиція прикрашати храми й оселю так званим квітчанням, або ж клечанням: духмяними травами, усілякою зеленню на знак того, що природа розквітла і оновлюється після тривалої зими, як і людина, яка отримує від цього процесу очищення, воскресіння, наснагу», — розповідає про особливості свята у розмові з «УМ» архієпископ Чернігівський і Ніжинський, секретар Священного Синоду УПЦ КП Євстратій (Зоря).
Троїцькі розваги починалися з понеділка і тривали цілий тиждень. Зазвичай їх влаштовували в лісі чи полі, на вигоні за селом. Прикметно, що на Лівобережжі дівчата водили тополю — одягали одну з–поміж себе тополею і водили її по дворах. Кожний господар радо зустрічав процесію і, приймаючи від неї добрі побажання, щедро обдаровував учасників обряду. На Поліссі побутував близький за значенням обряд троїцького куща, роль якого теж виконувала дівчина.
На Зелені свята, як і після Великодня, провідували померлих родичів, могили яких обсипали клечаним зіллям. На кладовищі влаштовували панахиди та спільні поминальні трапези. Ця традиція подекуди збереглася до наших днів.
Засилля реклами «русской маслєніци» в інфопросторі України вже не вражає і не печалить, а закликає до дії: пізнати власні традиції і докласти зусиль, аби їх дотримуватися. Хоча б задля власної безпеки. Та спершу розберімося з традиціями російськими. Основні атрибути тамтешньої «Маслєніци» — це «бліни» з ікрою, грибами, медом чи іншими начинками, виготовлення і спалення солом’яного опудала, гучні розваги й чаювання з самоварами просто неба, змагання… >>
Ще півтора десятка років тому візиткою талановитого подружжя з Коломиї були гобелени. У цьому виді ткацького мистецтва Ярослав Сахро з Оксаною Литвин сягнули такого рівня, що їхні твори почали залюбки купувати для приватних колекцій цінителі гобеленів з України, Великої Британії, Данії, Ізраїлю, Італії, Канади, Німеччини, Польщі, Росії, США, Франції та Японії. >>
Наше знайомство з Русланом Козленком, або ж Русалімом (це його кобзарський псевдонім), відбулося під час фестивалю епічної традиції «Кобзарська Трійця-2014». Освячення музичних інструментів на подвір’ї Михайлівського Золотоверхого собору, виступи майстрів із різних куточків України, традиційний «кобзарський чайок». >>
Усього два кольори — білий і червоний. А ними створено цілий світ. Пряма горизонталь — земля, хвиляста лінія — вода, хрест — вогонь. Квітка, яка означала початок життя. І — жінка з піднятими руками. Берегиня, мати–прародителька, символ життя і родючості, захисниця людей від усілякого зла, добра «хатня» богиня, що оберігає родину… >>
Симпатики древньогрецького філософа Сократа навряд чи аж так піднесено, услід за вчителем, можуть нині повторити його знамениту фразу «Ми живемо не для того, щоб їсти, а їмо для того, щоб жити». У сучасному світі не все так просто, стабільно високі прибутки рестораторів — тому підтвердження. >>
У столиці українського гончарства — селищі Опішня — завершився п’ятий щорічний Тиждень національного гончарного здвиження «Здвиг–2013». Хоча насправді ця щедра на глину й таланти земля «двиготіла» під натиском грандіозного мистецького дійства майже весь місяць. Адже учасники третьої Е–літньої академії гончарства, міжнародного молодіжного гончарського фестивалю та четвертого ІНТЕРСимпозіуму кераміки приїхали сюди раніше. Зрештою, у рамках згаданого Тижня відбувалося десять повноцінних мистецьких конкурсів і презентаційно–виставкових заходів, у яких, крім гончарів і керамістів, демонстрували свою майстерність ковалі, фотохудожники, майстри графіті та бодіпейнтінгу, тобто художнього розпису на тілі. Найгучнішим же і водночас заключним акордом «Здвигу», власне, його апогеєм, став Національний фестиваль гончарства. >>
