Сергій Каплін: Світ допоможе відстояти лише Президента Кличка

07.06.2013
Сергій Каплін: Світ допоможе відстояти лише Президента Кличка

Сергій Каплін вийшов у народні депутати з полтавської глибинки (з Глобинського району) й одразу став одним із найактивніших членів фракції «УДАР». Хай там що кажуть про популізм і конкретику, а 33–річний вожак «Руху простих людей» і «Народної антикорупційної армії» Каплін безперервно довбе Прем’єра Азарова запитами, судовими позовами та іншими скаргами. Інших членів команди Президента Януковича Каплін зачіпає менше, що, втім, не робить його образ менш опозиційним в оцінках журналістів. Власне, Сергій як лідер молодих підприємців був активним опозиційним лідером ще за часів Помаранчевої революції, надалі очолював місцевий Податковий майдан, був і є автором постійних антикорупційних розслідувань. Особа Капліна — приклад молодого перспективного політика з команди Віталія Кличка. Що він собою представляє — судити вам з інтерв’ю «Україні молодій».

 

«Народна антикорупційна армія має зайти в кожний мікрорайон»

— Пане Сергію, ви прийшли до парламенту як «мажоритарник» і громадський діяч — спільний висуванець опозиційних сил. Чи були у вас вагання, до якої партії і фракції у ВР приєднуватися?

— Хоча я молодий політик, я знаю формулу, за якою можна визначати, чи можна йти за тим чи іншим лідером. Політики беруть «у борг» у виборців. І краще, щоб у людей, які дають у борг, була застава. Схоже, що Віталій Володимирович Кличко — єдиний політик, який має таку заставу у вигляді свого безпрецедентного авторитету у світі, і він може дати цілий розділ світовій історії.

— На початку свого депутатства ви оприлюднили дані, ніби за входження до владної більшості вам пропонували $5 млн. Чим закінчилася ця справа?

— Я звернувся до Генеральної прокуратури й отримав відповідь: мовляв, оскільки моя заява надійшла після того, як я склав депутатську присягу, вони не вбачають підстав давати цій справі хід. Якби вони розслідували справу, то, мабуть, виявили б телефон тієї людини, яка була посередником між владою та мною. Уявіть собі кілька відомих прізвищ із Партії регіонів — велика ймовірність, що це хтось із них.

Дуже велика кількість дзвінків і пропозицій надходить практично до кожного депутата, але мало хто має сміливість зачинити назавжди ці двері до корупційних пропозицій.

— В одному з коментарів «УМ» раніше ви повідомляли, що займаєтеся «розробкою національної антикорупційної стратегії». Розкажіть про ваш із Максимом Голосним (автором білбордів про бабу, хату і кота. — Ред.) антикорупційний інтернет–портал. Коли він з’явиться в мережі?

— Ми провели установче засідання і створили «Народну антикорупційну армію». Це громадська організація, антикорупційна мережа. Приймальня на вулиці Десятинній, 1/3 в Києві вже укомплектована меблями, кадрами і всім необхідним, щоб ця робота почалася. Також ми ведемо розробку антикорупційного сайту, який плануємо завершити буквально днями. Головна ідея проекту полягає у тому, щоб почати процес боротьби з корупцією знизу. Щоб люди могли анонімно звернутися до народного депутата, до громадської організації «Народна антикорупційна армія», яка почне незалежне провадження по цій справі. Щоб ми змогли привернути увагу громадськості та експертів до ходу цього розслідування. Це буде фактично «антикорупційний фейсбук». По всій Україні їздитиме антикорупційна мобільна приймальня.

До нас приєднується дуже багато молоді, яка розуміє, наприклад, що економічні успіхи Грузії почалися з боротьби з корупцією. У нас формується потужна команда, є навіть окремі мери міст, які виявили бажання стати представниками нашої організації у своїх регіонах. Моя мрія — щоб буквально в кожному мікрорайоні був представник та активісти «Народної антикорупційної армії», які через протестні акції захищатимуть закон і Конституцію.

«Азаров — це «онко»

— Багато ваших депутатських запитів і позовів до суду спрямовані особисто проти Миколи Азарова. Чи є тут особиста неприязнь до Прем’єр–міністра, чи щось глобальніше?

— Абсолютно нічого особистого. В мене є глибоке переконання, що Президент уже кілька років намагається грати з виборцями «в дурня». Микола Азаров фактично є апендицитом режиму. Він проводить непотрібну, необґрунтовану, непопулярну політику. Я був одним з організаторів акцій протесту проти Податкового кодексу і вигадав навіть абревіатуру — КАТ — кодекс Азарова–Тігіпка. Була пенсійна реформа... А що в результаті? Підприємців стало менше, податків також стало менше. Після пенсійної реформи просто збільшився дефіцит бю­джету — ніяких глобальних позитивних наслідків немає. А Президентові здається, що йому вдасться перевести стрілки на Миколу Яновича. Але, ви знаєте, вони будуть удвох відповідати.

А поки що я вважаю своїм громадянським обов’язком поставити цю людину (Азарова) на місце. Зробити все від мене як від депутата і громадянина залежне, щоб ця людина пішла з посади. Вона не має жодного морального права бути на цьому посту.

Також ми почали проект «Щоденник Азарова». Його суть — щоб нарешті втілити в життя базікання Прем’єра, Президента й усіх міністрів про електронний уряд. Ми повинні знати, який порядок денний у того самого Прем’єр–міністра, які його позиції з тих чи інших питань. Ми виготовили такий прекрасний сайт, дуже креативний, він схожий на той щоденник, в якому ще у школі Миколі Яновичу ставили «2» і «5». Там є аранжування по предметах: соціальна політика, зовнішня політика, економіка тощо. Далі ми будемо розміщувати новину, під якою будуть вестися блоги різних фахівців у відповідній сфері. Кожна людина зможе поставити Прем’єр–міністру оцінку за ініціативу чи подію, у якій він узяв участь. А потім ми в кінці місяця матимемо табель, де отримаємо середню оцінку Прем’єра.

— Але у квітні опозиційні фракції намагалися висловити вотум недовіри уряду. Їм це не вдалося. Та навіть якби сталося диво і Кабмін відставили — невже ви гадаєте, що Президент Янукович міг би подати кандидатуру справді якісного Прем’єра?

— Я бачу Прем’єр–міністром людину від опозиції. З середовища провладної більшості немає людини, яка могла б послідовно проводити проукраїнську політику. Професійно — можливо. Є молоді професіонали і в оточенні Януковича. Але треба мати волю і достатній рівень любові до своєї Батьківщини і свого народу, щоб кинути виклик режиму і принести як жертву свій професіоналізм і своє життя з тим, щоб служити цій Батьківщині, і добитися максимальних результатів у її політиці, економіці, соціальній сфері, зовнішній політиці.

Людина може бути професіоналом, але в неправильній команді. В правильній для історії країни. Тому я бачу такий процес: Азарова ми повинні прибрати стовідсотково, бо це «онко» урядування в Україні, яке дає метастази у вигляді кадровиків пенсійного віку, корупціонерів на посадах міністрів. Я зустрічався з багатьма «губернаторами», вони кажуть: «Ми знаємо, що це найкорумпованіша держава, що за такого Прем’єра і Президента ця країна не матиме майбутнього. Але ми на роботі — так склалася доля, що це наша робота, і ми тому раді». І це абсолютно неправильно. Тому будемо очікувати, що в Україні скоро відбудуться принципові зміни — зміниться Президент, у парламенті з’явиться проукраїнська більшість, і в країни з’являться амбіції зайняти місце у вісімці найуспішніших країн світу за рівнем ВВП, політичної культури, соціальної захищеності людей і власне за рівнем життя.

«Єдиним кандидатом від опозиції має стати той, хто має найвищу у світі пізнаваність»

— Як на шляху до виборів–2015 подолати амбіції конкурентів з опозиційного середовища?

— Про які амбіції може взагалі йти мова? Я щодня фактично зустрічаюся зі своїми виборцями, і повірте, коли ти совісна людина і коли в тебе є гідність і честь, і ти бачиш цю людину, яка живе на тисячу гривень пенсії або зарплату півтори тисячі, — автоматично отримуєш імунітет від амбіцій. Ніхто не має права на амбіції, коли визначається доля власне людини.

Президента потрібно прибирати — це однозначно. Але ми розуміємо, що — так склалися обставини — вони спровокували політичну корупцію в партіях, виготовили політичні проекти, які начебто опозиційні, але справжніх ознак опозиційності не мають, і намагаються всіляким чином розколоти опозицію.

Головне — щоб в опозиції на виборах був такий кандидат, до захисту результатів голосування за якого долучився б увесь світ. Хто це може бути? Юлія Володимирівна, чи Арсеній Петрович, чи Віталій Кличко? Хто сьогодні має найвищу у світі пізнаваність, найбільший у світі авторитет, до кого зараз прихильно, як до свого, ставиться світове співтовариство? Якщо будемо виходити із цих факторів, ми не тільки виграємо вибори — ми ще й зможемо захистити їх результати.

— Що чути про єдиного кандидата в мери Києва? Опозиція ж фактично допомагає владі саботувати вибори в столиці, не називаючи єдиного висуванця.

— Про єдиного кандидата можна буде говорити, коли буде спільна заява фракцій. І це повинно стати практикою.

Треба навчитися, по–перше, визначати єдиного кандидата, по–друге, його підтримувати і, по–третє, йому не заважати. Особисто в мене, коли я йшов як єдиний кандидат від опозиції у своєму окрузі, були проблеми з окремими політичними силами, які не занадто активно виклалися у підтримці. Думаю, так само треба говорити і про Київ.

Політичні сили повинні визначитися з кандидатом, сформувати порядок денний щодо його підтримки, але голов­не не перемога як феєрверк, а практичні наслідки. Киянам не потрібен новий мер. Киянам потрібне нове життя, новий зміст самоврядування, а для цього — новий склад Київради. І кандидат буде, так само як і кандидат у президенти.

— Пане Сергію, а от таке запитання: в лютому ваша фракція «УДАР» цілий місяць у красивих червоних светрах блокувала парламентську трибуну, вимагаючи персонального голосування депутатів. Тоді було ухвалено певні зміни до Регламенту ВР, але тепер навіть опозиція — не кажучи вже про «більшовиків» — іноді сама голосує «за того хлопця», і вже ніхто не чинить ґвалту і не акцентує на цьому увагу. Не відбирають картки відсутніх, не ставлять на переголосування законопроекти, як це передбачає змінений Регламент. Таке враження, що «УДАР» пропіарився і заспокоївся?

— Нічого подібного! В окремих випадках, коли ми знаємо, що більшість може сфальшувати голосування, частина нашої фракції йде на ту частину залу, де голосують «регіонали», і стежить за цим. Помічники наших народних депутатів із другого поверху постійно контролюють цей процес. Ми завжди, коли починається сесія, вимагаємо від Голови ВР переголосовувати те чи інше питання.

«Хочу стати міністром внутрішніх справ»

—  ...Але чомусь спікер не ставить ці справді важливі проекти на переголосування. Загалом, ви багато говорите ідеалістичними категоріями, але от таке конкретне запитання: після перемоги над вашими опонентами — яка посада в уряді чи в державі вас влаштує?

— Я справді маю мрію. Але реальну. Пройти шлях у професійній, відповідальній і патріотичній команді, захищаючи демократичні цінності, перша з яких — людина і незмінна повага влади до людини. А стосовно посад — тут у мене є певне роздвоєння. З одного боку, мені б дуже хотілося бути міністром внутрішніх справ. Щоб подивитися крізь ґрати в очі тим, кого я зараз бачу на засіданнях Кабміну, адміністрації Пезидента і у Верховній Раді. Щоб вони знаходилися з того боку, де зараз Юлія Володимирівна, а вчора був Юрій Луценко. Я точно бачу, як подолати політичну корупцію і бандитизм. Не потрібно збільшувати бюджет МВС, а він зараз 16 мільярдів, не потрібно збільшувати видатки на прокуратуру. Потрібна воля очільника цього відомства і готовність до абсолютної самопожертви. А друге, що я готовий зробити, — це не займати жодної посади, а бути поруч із простими селянами, шахтарями, робітниками, молоддю, студентами — там, де вирішується доля країни.

— Ви так красиво говорите, але не ходите на політичні ток–шоу, не представляєте там «УДАР»...

— ...По–перше, більшість телешоу на центральних каналах — це майданчики для агітації Президента і вигідних для влади політиків. Я не є зручним політиком для адміністрації Президента, я є одним з ворогів Януковича і Азарова. По–друге, не бачу такої потреби. Ми живемо в суспільстві, яке насичують розумні й пильні люди. І вони бачать без телешоу лідерів, за якими треба йти. Взагалі, я абсолютний противник піару і розкрутки. Якщо ти професіонал і багато працюєш, то ті речі, які називаються визнанням, — вони самі приходять.

 

ДОСЬЄ «УМ»

Каплін Сергій Миколайович

Народний депутат України із фракції «УДАР», член партії «УДАР Віталія Кличка», громадський діяч, у минулому — підприємець.

Народився 15 грудня 1979 р. у селі Опришки Глобинського району Полтавської області.

Закінчив Український державний університет харчових технологій, у 2011 р. вступив до Київського національного економічного університету.

Ще у 18 років створив громадську організацію «Українська ліга молодих підприємців», із 20 років працював виконавчим директором Кременчуцького шкіряно–лимарного комбінату. Був помічником голови комісії Київради з питань захисту прав споживачів, помічником голови Комітету ВР з питань промислової політики, членом правління УСПП, директором Агентства з питань міжнародного ділового партнерства «Укрексімцентр», президентом корпорації «Екологічні ресурси». Із 2011 р. — лідер «Руху простих людей».

Учасник Помаранчевої революції 2004 р. (очолював тоді «Молодіжний страйковий комітет України»). Один з ініціаторів Податкового майдану в Полтаві за часів Президента Януковича.

Має трьох дітей (Марк, Валерія і Сергій). Дружина — політолог та юрист, допомагає в громадській діяльності.