Знайомлячись iз «Таємницею кохання» Надії Миронець — документальною розповіддю про інтимні стосунки Володимира Винниченка з жінками часів його ранньої творчості, — не перестаєш дивуватися аналогіям, які супроводжують будь–яку історію «літературного» кохання.

Про що і в якому жанрі не писав би Віктор Веретенников, він завжди виводить своїх персонажів на рубіж морального ви­бору. Всі вони в якийсь момент опиняються по різні боки лінії, що розмежовує добро і зло. Перо Веретенникова часто ставить їх на край моральної прірви, антагоністично зводить на розломах, навіть якщо між ними начебто є і любов.