Лабораторіум українського успіху

Центр української культури у столиці Естонії, на вулиці Лабораторіум, що нещодавно відзначив своє 20–річчя, відомий у світі. Естонці, фіни, шведи охоче приходять сюди на майстер–класи, концерти й екскурсії. Поважні чоловіки вирізьблюють тут для своїх малят традиційні колиски, жінки тчуть на верстаті ковдрочки. Молодята власноруч виготовляють запрошення на весілля — роблять папір за стародавніми технологіями, пишуть рядки лебединим пером. А дітлахи у Школі монастирських мистецтв центру печуть хліб із власноруч перемелених на жорнах жолудів, виготовляють нитки й полотно з кропиви, майструють традиційні іграшки. Через рукомесла, творення матеріальної краси відвідувачі осягають «незримі» цінності, моральні чесноти.

Центр української культури розташовується в Старому Таллінні, в комплексі будівель XIV століття. «Американці приїжджають, дивуються: «Та то ще до Колумба!» — жартує керівник УКК Анатолій Лютюк. Осердям комплексу є церква, освячена на честь Матері Божої Триручиці, заступниці всіх несправедливо скривджених. Владика Йосип Мілян, запрошений до Центру з нагоди 20–річчя, згадував, як приїздив сюди ще на початку 1990–х iз вертепом Товариства Лева. Тоді служили літургію у костелі. «Анатолій Лютюк отримав благословення від Блаженнішого Володимира (Стернюка) і в 1991 році, зареєстрував Греко–католицьку громаду — згадує активістка громади Ніна Охріменко. — Незадовго після того він знайшов приміщення для церкви. Анатолій домовився з головним єпископом Лютеранської церкви Естонії про можливість викупу цього приміщення за невелику ціну. Усім світом збирали кошти, аби в Таллінні була українська церква і центр».

Особливістю цієї парафії є щоденна молитва за все живе, створене Богом. У 2005–му році її благословив Блаженнійший Любомир (Гузар). «Людям слід пояснювати, що це таке, — каже Анатолій. — Прийшла одна жінка і питає: «Анатолий, это вы и за котов молитесь?». Кажу, що коти — це серйозні створіння. У мене також є кіт. Але ця молитва — за те, щоб люди жили так, аби не мучити котів і шанувати все творіння Господа». У церкві є чимала збірка ікон «Святі і природа», написаних сучасниками. Ікони присвячені святим як католицьким, так і православним, що оберігали тварин і рослини. «Поетичні червоні книги» письменники й художники присвячують зникаючим видам флори й фауни. А віднедавна розпочали працю над серією книг «Ковчег унікальних культур світу», першу з яких присвятили Гуцульщині. Виготовлення цієї книги підтримав давній приятель УКК «губернатор» Івано–Франківщини Михайло Вишиванюк.

Приведення різних людей до Бога й України відбувається тут у незвичний спосіб. Ось, підлога в церкві розсувається — і Анатолій запрошує всіх спуститися до підвалу. А там — музей традиційної культури. Чимала колекція іграшок, зокрема від кращих майстрів з різних куточків України. Також колекція російських і естонських народних забавок. Збірка українського народного вбрання, понад 4000 писанок. Пристрій для здобуття «живого» вогню. Одна зі стін підготовлена для нового унаочнення духовного знання: восьми «пасток для гріхів». «От ненажерство, — показує Анатолій. — Буде намальований скромний пожиток — вода, шмат хліба, цибулина, а поряд — стіл, що вгинається від наїдків — пепсі–кола, шинки–ковбаси, сири… Рухома фігура тягтиме руку до великої купи, а тут «хрясь!» — душа зривається вниз! І ледь не потрапляє в пастку».

20–річчя центру відзначили міжнародною конференцією «Церква і культура» у рамках відомого фестивалю «ТріаЛогос», де в теплій атмосфері спілкувалися посол України в Естонії Віктор Крижанівський, естонські урядовці, митці й священики, священики УГКЦ, науковці і засновник Музею домаш­ньої ікони Ольга Богомолець.

«Естонія маленька і щаслива. У нас живуть люди, які дуже люблять свою країну і хочуть зробити її кращою і мудрішою. Важливо, що в нас є добрі друзі, і серед нас, і за межами Естонії. І серед них — Український культурний центр Таллінна», — наголосила директор департаменту Міносвіти Естонії Ірене Коосар, виступаючи на конференції. Це міністерство підтримує українську недільну школу. Утім тутешні діти також проклали дорогу до Українського центру. Адже Мін­освіти профінансувало для естонських школярів тематичне заняття в центрі «Українська церква і культура».

За словами заступника керівника Фонду Шептицького і голови Патріаршого товариства Олени Ганцяк–Каськів, Анатолій Лютюк хотів уголос у присутності авторитетів із духовного і наукового середовища представити те, що він з однодумцями зробив за 20 років. Це була ревізія, а може, й переоцінка: що то було і чи потрібне Україні. Утім достеменно відомо, що така праця необхідна сьогодні Естонії і загалом Європі, світові». «Естонія стикається з проблемами, які в недалекому майбутньому будуть і в Україні. Ми полюбляємо переймати західний досвід, і не завжди — найкраще з нього. Та натомість можемо поділитися і чимось своїм, чого потребують естонці», — каже голова Комісії УГКЦ у справах родини отець Богдан Тимчишин.

ПРЯМА МОВА

Тайво Нітвягі, засновник фестивалю «ТріаЛогос» (діє з 1998 року):

— Зараз стільки розділень у людстві, що майже кожна людина залишилася самот­ньою. А душа людська вимагає знань. Молодь голодує на знання. Ми загубили те, що мали. Тепер хочемо повернути. Але з глибини себе не можемо це зробити, потрібна допомога. Ідея фестивалю «ТріаЛогос» у тому, щоб музиканти, художники, вчені, духовні особи різних конфесій спілкувалися під покровом Церкви. Україна є в центрі Європи, і нам важливо, щоб європейське мислення було пов’язане і зі слов’янською культурою. Важливо, що Українська греко–католицька церква поєднує Схід і Захід.