Дивовижну метаморфозу, що сталася з прикарпатським аграрієм після його піввікового ювілею, не можуть виразно пояснити ні сам Володимир Гловацький, ні його друзі та родичі, ні мистецтвознавці. Та факт залишається фактом. У зрілому віці чоловік, котрий до того не тримав у руках різця і пензля, почав творити такі ікони, композиції з дерева, художні полотна, які без спеціальних знань і навиків, на думку фахівців, створити неможливо. Мабуть, земляки агронома Гловацького менше б здивувався, якби почули, що він вивів сорт пшениці, придатний для засіву високогір’їв Карпат, ніж побачили збудовану ним на власному обійсті церкву Пресвятої Трійці, власноруч виготовлені для неї престол, іконостас і всі до єдиного — кілька десятків — образи.

Він допоміг народитися тисячам нових життів. Тож має свій особливий погляд на життя і здоров’я. Микола Федорович Цюх належить до тих лікарів­практиків, для яких навчання — спосіб життя. Навіть тепер, коли за плечима вже сорок років медичної практики, не може дозволити собі перепочити. Бо вважає: лікар, який зупинився в розвитку, перетворюється на ремісника.

Він завжди мав бунтарську натуру. Хлопець із рівненської глибинки, випускник медучилища вступав до Львівського медінституту сім років поспіль! Тільки через те, що дружив із вільнодумними людьми. 1989­го відважився кинути виклик тодішній системі, пішовши з престижної роботи в Луцькому пологовому будинку, де пропрацював акушером­гінекологом понад два десятиліття і де одним iз перших на Волині освоїв ультразвукове дослідження. На зламі епох йому хотілося вирватися за рамки усталених медичних стереотипів і догм. Вважав: та система неефективна, оскільки втрачена мотиваційна складова, яка так необхідна для самовдосконалення. Микола Цюх одним iз перших організував в області приватний медичний центр.

Британські вчені вважають: найнадійнішим засобом подолання стресу є читання. Воно діє краще і швидше, ніж прослуховування музики, чашка чаю або прогулянка.