Стародавній Успенський собор у Каневі повернуто в держвласність
Київську митрополію УПЦ (МП) суд зобовʼязав повернути в державну власність обʼєкт культурної спадщини національного значення — Успенський (Георгіївський) собор ХІІ століття. >>
З виходом цього роману світова література збагатилася одразу двома несподіванками. По–перше, автор «Країни вина», чий псевдонім Мо Янь у перекладі з китайської означає «мовчи», по суті, став першим китайцем, що отримав Нобелівську премію. По–друге, сама книжка 57–річного професора з Гонконгу була видана санкт–петербурзькою «Амфорою» напередодні рішення преміального комітету в серії «Майбутні нобелівські лауреати». Таким чином, видавництво передбачило перемогу, хоч дехто з метрів сучасного письменства не сумнівався в успіху цього автора. «Якби лауреата Нобелівської премії вибирав я, то це був би Мо Янь», — зауважив Кендзабуро Ое.
З одного боку, реалії у «Країні вина» знайомі, щокроку лунають «товариш директор», «товариш секретар райкому» і «керівництво шахти». От лише страви з немовлят, які вживає номенклатурне начальство, не дуже типові для офіційного літературного меню. Утім саме цитати, алюзії, натяки на літературну, історичну і краєзнавчу класику, «роман у романі», листування, наукові трактати, туристичні описи і кулінарні рецепти — ось те, з чого зроблений цей унікальний твір. Щоб пояснити його суть українському читачеві, варто взяти до прикладу «канібальську» прозу Михайла Бриниха на зразок його нещодавнього роману про зомбі «Хліб з хрящами», змішавши з «Перверзією» Юрія Андруховича. Адже головний герой «Країни вина» — так само, як персонажі згаданих авторів, — сумний трікстер, гіркий п’яниця і невдалий коханець, а також вічний блукач чужими сюжетами, приречений шукати вчорашній день у літературі майбутнього. Цьому сприяє детективний сюжет і струнка лінія кохання до партії, жінки і заодно алкоголю з іншими видами гастрономічного перелюбства. Жалюгідний і кумедний, бойовий і невпокорений, герой Мо Яня ніби змальований з кращих представників авантюрно–гумористичної літератури на зразок Енея і Донкіхота, Швейка і Буратіно.
Таким чином, перед нами історія слідчого з центру, який їхав до однієї промислової провінції у справі людожерства, а заїхав у класику світового абсурду. Пригадується, Чарльз Буковскі якось теж спробував написати нуар–роман про детектива, якому замовили знайти померлого письменника Селіна і не менш абсурдного персонажа на прізвисько Червоний Горобець. Замовниця, звісно, була Леді Смерть, яку від гоголівської Панночки, булгаковської Гелли і монструозної жінки–шофера у романі Мо Яня мало що відрізняє. Крім прозорої генеалогії жанру до приємного подиву від знайомства з гротескною прозою автора «Країни вина» додається ціла низка тонізуючих сюжетних ходів — партійні бенкети зі смаженими хлопчиками в якості фірмової страви і мертвого віслюка вухами на десерт, а також інші зразки сюрреалізму з китайського провінційного життя. Партійні функціонери, жеручи немовлят, прагнуть омолодитися, натомість автор «Країни вина» реанімує у такий спосіб міфологічні джерела народної літератури рідного краю.
На такій пафосній ноті можна було б завершити огляд цьогорічного нобелівського релікту, якби не одна досадна червоточина у тілі молодильного тексту. Річ у тім, що російська критика цілком серйозно вважає, що китайського прозаїка Мо Яня вигадав класик російського постмодернізму Володимир Сорокін, в якого вже було оповідання «Падіж» про несподівану ревізію з центру до занепалого колгоспу. «Таке враження, що цей письменник, який отримав Нобелівську премію, придуманий вами», — закидають авторові «Блакитного сала» журналісти. «Я можу сказати, — відповідає той, — що почув про нього вперше від мого китайського аспіранта в Токіо в 2000 році. Він мені переказав роман». Передноворічний, звичайно, жарт, але у кожному жарті ховається жменька гарту. Адже задовго до «м’ясних хлопчиків» Мо Яня (назва глави з «Країни вина») Сорокін писав про «м’ясні машини» (у збірці гастрономічних оповідань «Бенкет»).
Отже, «Країна вина» — це притча і алегорія вкупі з сатирою і пародією, а чи чергова сувенірна підробка для чужоземного читача? Адже «галюцинаторний реалізм» автора роману, як вважає журі Нобелівської премії, — це всього лише поєднання народних казок з історією і сучасністю. У такому разі предтечами Мо Яня варто вважати спочилих майстрів цього «нобелівського» жанру на кшталт Толстого і Гоголя, Котляревського і Гулака–Артемовського. Хай там як, але маємо екзотичну суміш маоїстських прокламацій із середньовічною еротикою, а також постмодерною іронією, настояну на класичних зразках ігрового декадансу і світової містики — від Гофмана і Гоголя до Бахтіна і Булгакова. Тобто, з одного боку — маячня і суцільна містифікація, а з другого — майстерна стилізація, памфлет і гротеск, що ріднить автора «Країни вина» з класиками «літератури пошуку коріння», як визначає жанр цього роману, сучасна критика.
«Я вимагаю продовження бенкету!» — гукав герой радянської комедії, поставленої за цілком антирадянським твором. Здається, цього разу потаємне бажання кіношного функціонера здійснюється зі страшною «галюцинаторною» силою, на яку тільки спроможний справжній соціалістичний реалізм китайського розливу.
Київську митрополію УПЦ (МП) суд зобовʼязав повернути в державну власність обʼєкт культурної спадщини національного значення — Успенський (Георгіївський) собор ХІІ століття. >>
Подкаст «Палітурка», присвячений творам зі шкільної програми запустили Український ПЕН та The Ukrainians Media: чому вони вчили нас тоді та чого можуть навчити сьогодні. >>
За кілька сотень кілометрів від лінії фронту, в місті Луцьк, пробилася життєдайним паростком ошатна книжка «Кобзарі». >>
У ці дні в багатьох містах нашої країни відзначають Новруз. >>
Сергій Жадан уже давно перебуває на поетичному п’єдесталі. >>
Дерев'яний храм Святого Архистратига Михаїла, внесений до списку архітектурних пам'яток національного значення, повністю згорів під час пожежі в селі Сможе Стрийського району Львівщини >>