Дембель–2012

Верховній Раді VI скликання вочевидь залишилося провести одне–єдине засідання. У другій декаді грудня почне роботу новий парламент. Хоч би що там казали про його якість і легітимність, але, можна казати, дещо з того, чого так довго прагнули, стало реальністю: в Раду прийшло багато нових облич і свіжої крові. Це означає, що в парламенті ми не побачимо багато таких знайомих постатей, зокрема й старожилів–рекордсменів. Ярослав Кендзьор і Сергій Головатий працювали у ВР усі шість скликань, Іван Плющ, Іван Заєць, Павло Мовчан, Тарас Стецьків, Володимир Філенко, Юрій Костенко, Лілія Григорович, Григорій Омельченко — по п’ять. І от — час або міняти роботу, або переходити на заслужений відпочинок.

Позавчора, в передостанній сесійний день ВР IV каденції, більшість знаних «дембелів» активно працювали «під куполом». «УМ» звернулася до них із запитаннями «чому так?» і «що далі?»

Кендзьор: упорядкує унікальний відеоархів

Ярослав Кендзьор — депутат усіх шести скликань, один із засновників Народного руху, соратник В’ячеслава Чорновола. Йому вже 71. До нинішньої­ Ради був обраний за списком «НУНС», згодом через конфлікт із головою НРУ Тарасюком був виключений із Руху. Приєднався до партії «За Україну!», але та пішла до «Батьківщини», а Кендзьор залишається опонентом Юлії Тимошенко.

«Ще задовго до початку виборчої кампанії я прийняв для себе рішення, що завершу свою депутатську діяльність шостою каденцією, — каже Ярослав Михайлович. — Хочу осмислити весь 22–річний шлях депутатства у новітній Українській дер­жаві. Чим буду займатися надалі? Звісно, що спочивати на лаврах не доведеться. І сидіти на прив’язі, спостерігаючи збоку, що роблять з Україною, не буду. У звільнений час постараюся впорядкувати свій унікальний відеоархів, узятися за мемуари. Спробую відновити свою авторську програму на телебаченні».

Щодо відеоархіву, то він має бути справді ексклюзивний, адже пан Кендзьор ще з 90–х років мав хобі — знімати події в парламенті на відеокамеру, причому з самої «гущавини» сесійної зали.

А про поточну політичну ситуацію колишній рухівець каже так: «Спостерігаючи за тим, як формувалася об’єднана опозиція, з яких персоналій і політичних сил, а головне — на якій основі, можна було без проблем передбачити результат виборів. Мітингові заяви лідерів опозиції, що «ми прийдемо сюди 28–го числа, і вас тут нікого не буде», всіма думаючими людьми сприймалися іронічно. Більше того, ми бачимо, що всередині опозиції (я маю на увазі усі три її складові — «Батьківщину», «УДАР» і «Свободу») починаються конфліктні процеси. Адже ці партії мають абсолютно різні ідеологічні складові. «Свобода», яка демонструвала радикальну позицію і протест проти кадебістсько–комсомольської номенклатури, опинилася в союзі з цією номенклатурою. Ці протиріччя неодмінно будуть загострюватися».

Григорович: стане викладачем

«Нашоукраїнка» Лілія Григорович — колись лікар, а потім — народний депутат ВР п’яти скликань, починаючи з другого, — казала, що буде з Віктором Ющенком до кінця.

«Результат проекту «Правиця» є досить прогнозованим. Суспільство мало великий попит на оновлення і ребрендинг. «Наша Україна» повинна була б це зробити, як це зробив один із найвищих моральних авторитетів суспільства Любомир Гузар в УГКЦ: він дав шанс молодому архієпископу Святославу Шевчуку», — говорить пані Лілія, що мала 19–й номер у списку «НУ», жалкуючи про втрату партією в попередні роки багатьох «унікальних менеджерів».

«Я могла б зробити, як колеги, — піти й виграти в тому ж 213–му окрузі у Києві по «мажоритарці», але вирішила, що треба пройти [з партією] до кінця, — стверджує Лілія Григорович. — Вийти напередодні означало б показати, що я невдоволена місцем у списку. Вийти 14 жовтня, як це зробила «Українська платформа «Собор», — значило б показати зневіру у 5%, про які говорив Віктор Андрійович».

По завершенні цієї депутатської каденції пані Григорович, яка є кандидатом філософських наук та директором Центру суспільно–політичної аналітики «Візія», планує зайнятися викладацькою та громадською діяльністю.

Заєць: боротиметься в позапарламентській опозиції

«Депутат Заєць, не стрибайте по залу!» — ці слова спікера Івана Плюща стали анекдотом ще в 1990 році, відколи рухівець Іван Заєць уперше пройшов до парламенту. Відтоді він пропустив лише одне скликання. І в сьомому його не буде. Один із лідерів Української народної партії, Заєць балотувався по 153–му округу в Рівненській області, але програв представникові об’єднаної опозиції Юрію Вознюку.

«Буду й надалі займатися політичною діяльністю, оскільки політика для мене — це професія. У Верховну Раду пробилося багато депутатів, для яких головним місцем роботи є їхній бізнес, а в парламенті вони за сумісництвом. А мені ще багато треба зробити, щоб ствердити незалежність Української держави, — каже Іван Олександрович у коментарі «УМ». — Політична діяльність не обмежується тільки стінами Верховної Ради. Є робота в опозиції. Бо є опозиція парламентська, а є позапарламентська».

«Я людина демократичних поглядів і розумію, що влада дається не до кінця життя, а для того, щоб щось зробити, — зазначає політик. — Думаю, наступна Рада працюватиме далі по лінії голого популізму, бо пройшла Партія регіонів. А це є партія реваншистського типу, укорінена в радянсько–комуністичній практиці. Українська держава їх муляє, вона їм чужа, і тому вони борються з нею гірше, ніж зовнішні вороги. Отже, боротьба за Українську державу триватиме. Якщо ж говорити про опозицію, то нам потрібні нові обличчя, які дадуть нову якість влади і чіткі візії стратегічного розвитку суспільства. Зараз контроль за владою з боку опозиції звівся фактично до словесних заяв і критики. Насправді є маса політичних технологій, які стримують владу і не дають їй виходити за межі Конституції. Ті самі подання до Конституційного Суду щодо законопроектів, які суперечать Основному закону. Але опозиція не поспішає цього робити, тому що десь глибоко в душі приймає ті правила гри, які нав’язує влада. Крім того, українська політика до певної міри стала віртуальною, телевізійною. А треба врешті «опускатися» до прямого контакту з громадянами України».

Шкіль: остерігається повернення в СІЗО

Нардеп трьох скликань Андрій Шкіль отримав непрохідне місце у списку ВО «Батьківщина» і в грудні поєднуватиме анонсований «кінець світу» із кінцем депутатського імунітету. Випадок Шкіля особливий — він став парламентарієм у 2002 році, перебравшись до ВР просто із тюрми. Тодішнього лідера УНА–УНСО судили за участь у «бойовій» частині акції «Україна без Кучми», а депутатом на Львівщині Андрія обрали, поки він лежав на нарах СІЗО в Києві. І тепер Шкіль ризикує знову на них опинитися — кримінальна справа у «справі 9 березня» досі не закрита.

«Це рішення Турчинова було для мене несподіванкою (непотрапляння до прохідної частини списку. — Ред.). Про причини краще запитати в нього», — каже БЮТівець. — Що робитиму після Нового року, ще не знаю. Мушу відпочити, розібратися, що й до чого. Мемуари писати ще рано, тому буду продовжувати займатися політикою, звичайно. Але де, коли і як, мушу подумати».

До речі, остерігається кримінального переслідування після втрати недоторканності й нинішній депутат від «НУНС» Юрій Гримчак. Нові очільники «Батьківщини» і його запроторили в непрохідні нетрі списку. А над Гримчаком висить дамоклів меч справи про застосування димових шашок у залі ВР під час ратифікації харківських угод.

Стецьків: говорити з Турчиновим нема про що

Тарас Стецьків зазнав поразки у 17–му окрузі (Франківський район Львова). «Ми знали, що йдемо проти трьох [партійних] брендів, тому поразку сприйняли стійко, — каже активіст парламенту п’яти скикань. — Те, що об’єднана опозиція не включила нас до списку, мені не шкода. Не шкода такої об’єднаної опозиції. Вчора з лідерами ОО (Турчиновим і Яценюком) ми зустрілися на суді в Луценка, на який вони... спізнилися. Слава Богу, вони спромоглися подати руку мені, Олесю Донію, Остапу Семераку... Питалися, але говорити нема про що. Люди, які віддали за мене голоси, — це думаюча частина Галичини, і я спиратимусь надалі в політичному житті на думку цих людей».

Чорновіл: час на спортзал, бізнес і дисертацію

Тарас Чорновіл уперше став народним депутатом у 2000 році, відтоді у чотирьох скликаннях змінив купу фракцій, продрейфувавши від НРУ до «Регіонів» і зрештою до незалежних. Балотувався як самовисуванець у 212–му окрузі на київських Осокорках, де він мешкає в одному депутатському будинку зі Шкілем. Посів аж шосте місце після Віталія Яреми з «Батьківщини» (6,5% голосів).

На початку кампанії Чорновіл ще сподівався на успіх, «старання й зусилля були докладені», але надалі побачив, що люди обирають «бренди», і з початку жовтня вже знав, що «100% програє, тому програш не був якимсь неочікуваним». «Одна доба трошки такої депресії, а після я вже став оцінювати всі ті переваги, що я не буду в тій дурній, ще гіршій, ніж сьогоднішня, Верховна Рада. Тому настрій у мене зараз піднесений, — заявляє пан Тарас. — Те, що збирався робити в наступному парламенті, якби пройшов, виявилось однозначно неможливим. Я сподівався, що пройде велика кількість незалежних депутатів, не просто самовисуванців, а тих, які йдуть як самостійні постаті. Виявилось, що таких на всю наступну Раду максимум чоловік 10–12. А це означає, що створити щось на кшталт колишньої групи «Центр», як нам вдалося у 2003 році, зараз буде фізично неможливо — ні з кого. Фактично, 90% самовисуванців — це замасковані «регіонали». Іти до влади я за визначенням уже не міг би, а йти до такої опозиції, чесно кажучи, соромно».

«А займатися буду тим, чим і зараз, — каже Чорновіл. — Почав виправляти здоров’я, повертаюся до нормального ритму життя, відвідуватиму нарешті спортзал, планую взятися за англійську мову, покращити загальну самоосвіту. Тому що знань нахапав багато, а десь систематизувати це потрібно. Планую написати дисертацію з міжнародних відносин — це мій напрямок, де я вважаю себе одним із кращих спеціалістів в Україні. Буду займатися для душі, для себе, політологією. Очевидно, зареєструю невеличкий центр прогнозування і аналізу, назву ще не придумав. І оскільки 12 років фактично викреслив зі свого сімейного життя, — пішовши у Верховну Раду, не заробив жодної додаткової копійки, — то, напевно, зараз є сенс трошечки зайнятися благополуччям своєї сім’ї. Є певні пропозиції щодо роботи в міжнародному бізнесі, і, напевно, одну з них і прийму».

Що ж до повернення у ВР, то Чорновіл стверджує: «Для мене Верховна Рада ніколи не була самоціллю. Це був певний стиль життя, можливість вкладати свою енергію у щось. Утім плекаю надію, що якась наступна Рада буде цікавішою. Якщо побачу відповідні партійні проекти, до яких я готовий пристати і де не треба ходити строєм, — очевидно, буде сенс у поверненні, але без витрати грошей і агітації».