Наліво підеш — у Європу не потрапиш

20.11.2012
Наліво підеш — у Європу не потрапиш

Історія, на жаль, досі роз’єднує українців: для одних герої — Стаханов і молодогвардійці, для інших — студенти, що полягли під Крутами. Фото з сайту gazeta.ua.

Українська освіта може стати частиною європейської за умови нашої самоідентифікації, внутрішньої консолідації, спільних цінностей і створення єдиного інформаційного простору. Такого висновку дійшли учасники всеукраїнського «круглого столу» «Євроінтеграція освітнього простору: міфи і реалії», який відбувся у Львові за участю вчених та відомих педагогів з Полтави, Харкова, Києва та Львова.

 

Схід вчиться на «Піднятій цілині», захід — на «Жовтому князі»

Освіта проектує майбутнє країни. Суспільство, яке не має єдиного освітнього та інформаційного простору, не може мати і спільного майбутнього. Говорячи про європейську інтеграцію освіти, фахівці констатують — Україні поки що нічого інтегрувати. Тому варто замислитись, який власне національний освітній простір ми маємо. Бо на Сході країни Голодомор досі вивчають по міфічній «Піднятій цілині» Михайла Шолохова, а на Заході й у Центрі — навпаки, по творах Івана Багряного, Уласа Самчука та Василя Барки.

Питання спільної історії й визнання об’єктивної історичної правди є надзвичайно важливим у європейській освітній науці. Українці ж зараз всередині країни не можуть домовитись про єдину версію історії і розібратися з її протиріччями. Через це, як каже Ліна Костенко, «маємо декоративну незалежність, яка ворушить вусами вві сні».

В історичній науці європейських країн теж є вразливі точки, такі як для нас Голодомор, історія УПА, постать Симона Петлюри, УНР, українсько–польські відносини. Там — це Перша і Друга світові війни, диктаторські режими, Голокост, примусові міграції, розподіл Європи в часи «холодної» війни. «В Україні в різних регіонах викладаються абсолютно різні версії больових історичних тем. Перший шкільний урок 1 вересня 2012 року в луганських школах був присвячений «Молодій гвардії». Натомість львівські школярі знайомилися з історією героїв УПА, — звернула увагу на розбіжність у підходах до шкільної освіти викладач Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля, відомий дослідник Голодомору Ірина Магрицька. — Два роки тому перший урок луганських першачків був присвячений подвигу Олексія Стаханова. Обласне керівництво пояснює це тим, що «на Луганщині є свої герої — Ворошилов, молодогвардійці, і нам не треба рівнятися на Галичину».

Іншим прикладом є мовне питання. Пані Магрицька зауважила: на сьогоднішній день у Луганську немає жодної україномовної школи, натомість стоїть пам’ятник жертвам УПА, є вулиця ОСО, яка розшифровується «особоє совєщанiє». Це були такі репресивні трійки за Сталіна — прокурор, головний міліціонер і суддя, які могли організувати розстріл на місці або вислати на 25 років до Сибіру.

«Недосформована нація — недодержава»

Розв’язання цих складних виховних питань впирається у відсутність національної ідеї. «На зорі незалежності Україна практично не мала своєї еліти — вона була знищена, а ті інтелігенти–академіки, які лишилися, були вихованцями російсько–єврейської шовіністичної школи. Вони й досі сидять у кабінетах далеко абстраговані від народу й навчального процесу, — зазначив професор Харківського національного технічного університету сільського господарства імені П. Василенка Іван Белебеха. — Тому навчально–виховний процес, який iз 1992 року мали б будувати на новій ідеологічній основі, залишився продовженням радянської системи, розрахованої на «середнього» учня — фахівця без національної сутності, майбутня професійна мотивація якого — гроші. Ця ж методика розповсюджена і на вищу школу. А нам потрібно формувати свою еліту, патріотів. Як? Приділяти час, пропорційний половині навчального, вихованню, бо в ньому велика морально–духовна сила».

Що таке українська національна ідея? Це українські національні інтереси, це збереження кожної талановитої людини і зупинення відтоку інтелекту за кордон. Щоб навіть ті, хто за Болонською системою від’їжджає навчатися за рубіж, зрештою поверталися в Україну.

Болонська система: віз перед конем?

«Болонський процес в українських вишах прирівняли до кредитно–модульної системи, а це — тотальний перехід на тести, письмові роботи, бюрократичне переписування методичних планів, за які викладачам ніхто не доплачує. Це не має ніякого відношення ані до болонських реформ, ані до європейської освіти загалом, — зауважила викладач Магрицька. — Кредитно–модульною організацією навчання підмінили європейську кредитно–трансферну систему, коли студент при вивченні якоїсь дисципліни набирає кредит балів, щоб потім iз ними продовжити навчання у ВНЗ іншої країни».

«Болонська система є одним iз методів розпорошення нашого інтелектуального потенціалу, — додає пан Белебеха. — А нам потрібно зробити так, щоб держава, відпускаючи за кордон свого спеціаліста, могла отримати гарантії його повернення. Поки що йде односторонній процес».

«Відкритість освітнього процесу зумовлює його конкурентоздатність на міжнародному ринку праці. Але свобода завжди несе з собою ризик, — зауважив модератор Олексій Степановський. — Зменшити цей ризик можливо за умови підвищення рівня виховної роботи у школах iз метою якісної зміни ціннісних орієнтирів українського суспільства. А критикують Болонську систему ті, хто хоче лишитися в резервації і працювати на владу, бо іншого вибору в них немає».

  • За що воюємо на Донбасі?

    У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>

  • «Ми розробили тести, здатні розпізнати справжнього вчителя»

    Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>

  • Майбутнє пам’яті

    Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>

  • «ХНУРЕреволюція»

    Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>

  • Луцький уже йде на посадку?

    Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>

  • Усе почалося з Брейгеля...

    Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>