Валерій Іванов. Фото з сайту pr–knukim.com.ua.
Парламентська виборча кампанія трохи змінила телебачення: буквально за тиждень до голосування можна було дивитися навіть більш–менш об’єктивні новини, скажімо на «Інтері». Чи вдасться телевізійникам хоч трохи протистояти владному тискові надалі? Про це ми говоримо з Валерієм Івановим, медіа–експертом, керівником Академії української преси
— Валерію Феліксовичу, на вашу думку, чи вплинуло суттєво на результати виборів те, що у ЗМІ, зокрема на телебаченні, у новиннєвих випусках і на ток–шоу, представників Партії регіонів, Президента Януковича з Прем’єром Азаровим було дуже багато?
— На інформацію в медіа виборець уже не звертає такої уваги, як це було раніше. Тому ЗМІ тільки опосередковано можуть впливати на електоральні настрої. Аудиторія має сталі звички і відповідно до них голосує. Не перші вибори існує лінія розколу між Заходом та Центром і Сходом та Півднем. Бо немає сил і немає лідерів, які об’єднали б Україну.
Присутність на телебаченні тієї чи іншої політичної сили, особливо політична реклама, суттєво не вплинула на результати виборів. Але не може бути нормальним те, що протягом першого тижня жовтня, за результатами моніторингу Академії української преси, у новинах було 70 відсотків влади, другого — 69. Щоправда, третій був поміркованішим: 60 відсотків — влада, 31— опозиція і 9 — інші політичні сили.
— Чому тоді посилена увага приділяється моніторингам телеефіру на предмет висвітлення діяльності різних політичних сил у передвиборчий період?
— Ми неначе рухаємось у бік прогресу та демократії. (Хоча насправді мені здається, що тупцюємо на місці). А в сталих демократичних країнах прийнято, що у медіа основні політичні сили у передвиборчий період висвітлюють збалансовано, відповідно до електоральних вподобань населення. Якщо інакше — це вже рух у бік диктатури. У влади є так званий «бонус влади»: у неї завжди більше інформаційних приводів з’являтися в новинах. Але коли присутність влади у телеефірі більша у рази — це аномальні пропорції.
— З якою метою Держкомтелерадіо і державний Перший Національний канал перед виборами видали результати своїх моніторингів і стверджували, що «опозиції» (до якої включили і технічну партію «Україна — Вперед» і КПУ, яка в коаліції з Партією регіонів у нинішньому парламенті) навіть більше в телеефірі, ніж влади?
— Згадаймо, і на попередніх виборах, і раніше, створювалися якісь «конторки», які проводили замовні соціологічні опитування, щоб скомпрометувати результати професійних досліджень. Тепер уже держава взялася проводити свій моніторинг телеефіру — не відомо, за якою методикою, силами 10 ентузіастів. Я переконаний, що так звані моніторинги і Держкомтелерадіо, і Першого Національного мали єдину мету — показати, як усе правильно відбувається в Україні. Інакше для чого б Держкомтелерадіо через посольства України за кордоном поширював результати своїх моніторингів?! Зробити псевдомоніторинг легше, ніж змінити структуру телевізійного мовлення на таку, яка діє у демократичних країнах. Особливо це стосується державного мовлення.
Суспільне мовлення: абонплата, відрахування комерційних каналів або фінансування з держбюджету
на кілька років наперед
— Найвикривленіше суспільно–політичне життя показують у новинах Першого Національного каналу. Чи можна вплинути на мовника, який утримується за рахунок платників податків, без прийняття законодавчих норм? Чи не збиралася, скажімо, АУП (спираючись на результати моніторингів) подати позов стосовно маніпулятивної подачі інформації в ефірі державного каналу?
— Позиватися з приводу того, що НТКУ робить дуже непрофесійні новини, які практично не містять відмінної від владної точки зору інформації? За порушення професійного стандарту позиватися не можна.
Професійні новини на державному Першому Національному були — у 2005—2006 роках, коли працювали Тарас Стецьків, Андрій Шевченко, Роман Вибрановський. Те, що суспільно важливої інформації в ефірі зараз немає, свідчить або про непрофесіоналізм менеджменту — повірити у це складно, або про відповідні настанови з владних кабінетів. Державний канал існує не за приватні кошти, а за рахунок усіх платників податків, тому має слугувати всьому суспільству.
— Як можна змінити ситуацію? Мало хто вірить, що, змінивши вивіску, Перший Національний дійсно зміниться.
— Існує єдиний шлях — роздержавлення каналу. На базі державного мовлення треба створювати суспільне. Канал стане суспільним, коли позбудеться прямої фінансової й адміністративної залежності від влади. Треба міняти законодавство. Тут напівмірами нічого не зробиш. Зміна вивіски, як це відбулося в Росії, не дає потрібних суспільству об’єктивних новин. Найперше, потрібно змінити спосіб фінансування. Щоб запрацювало суспільне мовлення, треба або ввести абонплату для глядачів; або зобов’язати комерційні канали робити відрахування на його утримання; або, як було у Франції, фінансувати такий канал з держбюджету на кілька років наперед, щоб уникнути залежності від діючої влади. Друге — менеджмент такого каналу має призначати наглядова рада, сформована з представників профспілок, церкви, об’єднань громадян, медійних організацій. Представників влади у ній має бути не більше третини.
— Усі експерти відзначають маніпулятивність програм Савіка Шустера на Першому Національному. А керівництво НТКУ від початку співпраці зі студією Шустера робить вигляд, що все вирішує команда продакшена.
— Для будь–якого каналу рейтинговий продукт вигідний. Але це не означає, що в авторському ток–шоу на будь–якому каналі не треба дотримуватися стандартів. Так, вони там не такі жорсткі, як у новинах, де надважливі збалансованість, точність, повнота інформації, вказування джерела її походження. Ведучий авторської програми має поле для маневру, може обирати, з ким працювати у студії, але нормою вважаються прозорі правила такого вибору, а не просто: «запрошую того, хто цікавий мені особисто».
— Чи варто вважати майже 100–відсоткову відмову від озвучування політичних новин в ефірі каналу «1+1» проявами цензури?
— Можливо, це свідома редакційна політика. Канал має право існувати без політичного мовлення й експлуатувати надмірну цікавість людей до негативно–побутових новин. Утім, щонайменше, дивно те, що на цьому каналі за кілька тижнів до виборів зовсім не було політичної реклами об’єднаної опозиції. Був тиждень, коли була влада у новинах «1+1», але не було «Батьківщини» — це вже порушення журналістських стандартів.
— Коли «Інтер», СТБ, ICTV, «Новий канал», «Україна», Перший Національний та «5–й канал» погоджувалися на моніторинг своїх ефірів у рамках меморандуму «Відкриті новини заради чесних виборів», на вашу думку, у цьому було дійсно прагнення змінитися?
— Ідея підписання меморандуму належала Фонду власника медіа–групи StarLіghtMedіa Віктора Пінчука, який озвучив її на Ялтинському бізнес–форумі. Її публічно підтримав і Валерій Хорошковський, близький до групи «Інтер». Тобто це було бажання власників. І зміни, якщо аналізувати три передвиборчі тижні, відбулися. Навіть на каналах, які не підписали меморандуму. Стало менше інформації, що має ознаки цензурованої, у вечірніх новинах «Плюсів». Помітно на краще змінився «Інтер». Але канал СТБ за останні кілька місяців розгубив раніше найкращу журналістську команду — тому відбулося деяке погіршення.
— Чи утримається покращення новин після виборів?
— Тут важко робити прогнози. Бо все залежить від власників і політичної ситуації в країні.
— Що може зупинити цензуру у вітчизняних медіа? Уже після виборів із заявою про прояви цензури виступили журналісти інформагентства УНІАН.
— Журналісти мають чесно працювати для того, щоб суспільство їх підтримало. Коли у Чехії влада намагалася прибрати до рук суспільне мовлення, люди вийшли і захистили об’єктивний канал. Чи вийдуть люди захищати українську журналістику? Ні. Бо коли була можливість чесно працювати в інтересах суспільства, медіа зайнялися заробітчанством.
Народився у Луганську.
Закінчив історичний факультет Луганського педінституту.
З 1988 р. став аспірантом, асистентом, доцентом факультету журналістики Київського Національного університету імені Тараса Шевченка.
З 1995 р. — заступник директора з наукової роботи.
З 1999 р. — завідувач кафедри.
З 2001 р. — очолює неприбуткову неурядову організацію Академія української преси.
Доктор філологічних наук, професор.
Стажувався у США, Німеччині, Швейцарії, Франції, Ірландії.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
