Позавчора у Страсбурзі стартувала осіння сесія Парламентської Асамблеї Ради Європи. Відкриваючи сесію, глава ПАРЄ Жан–Клод Міньйон закликав до «діалогу з російськими колегами та друзями»: «Я сподіваюся, що невдовзі у нас з’явиться інша можливість організувати обмін думками зі спікером Держ­думи Росії Сергієм Наришкіним, який, на жаль, скасував своє прибуття до Страсбурга» . Така особлива увага до Росії пояснюється тим, що на вчорашньому засіданні ПАРЄ мала розглянути перший за останні сім років звіт про виконання Росією її зобов’язань як члена Ради Європи. Але 27 вересня стало відомо, що Сергій Наришкін не прибуде до Страсбурга. Свою відмову від участі в осінній сесії спікер Держдуми мотивував тим, що у ПАРЄ, за його словами, працюють «русофобськи налаштовані депутати». Хоча вчора голова російської делегації в ПАРЄ (за відсутності Наришкіна) Олексій Пушков запевнив, що з різкістю проекту резолюції неприїзд спікера не пов’язаний, і взагалі, проект цей був внесений до порядку денного в останній момент, тож навіть обговорити його між собою росіяни не мали часу.

За останніми даними Європейського статистичного бюро, кількість безробітних у єврозоні сягнула рекордного рівня — понад 18 мільйонів, а в Євросоюзі загалом — 25,5 мільйона осіб. При цьому середній рівень безробіття у країнах, що послуговуються євро, становить 11,4%, а загалом у ЄС — 10,5%. Порівняно з показниками минулого року, рівень безробіття зріс у 20 країнах Євросоюзу, скоротився у шести країнах та залишився незмінним у Великій Британії. Найвище безробіття спостерігається серед молоді кількох європейських країн, уражених кризою. Зокрема, в Іспанії роботи не мають понад 25% працездатного населення, тоді як в Австрії — лише 4,5%. За даними Євростату, у найбільшій економіці ЄС — Німеччині — рівень безробіття становить 5,5%.

Святкування національного свята Китаю ознаменувалося трагедією. Пізно увечері 1 жовтня, коли вся країна відзначала День утворення КНР, біля острова Ламма у Гонконгу зіштовхнулися прогулянковий катер і пасажирський пором. За офіційними даними, загинуло щонайменше 37 людей. Як повідомляє Бі–Бі–Сі, затонулий катер, на якому перебували 121 пасажир і троє членів екіпажу, був орендований для гостей корпоративної вечірки та їхніх родин. Судно прямувало до місця проведення святкового феєрверку, коли в темряві напоролося на пором. 28 людей загинуло одразу, ще дев’ятеро згодом померли в лікарні. Загалом госпіталізовано понад півсотні осіб, багато з них потерпають від наслідків переохолодження. Усі загиблі й постраждалі перебували на катері, який після зіткнення майже одразу пішов під воду. Пором зазнав лише невеликих ушкоджень і самостійно повернувся в порт.

2 жовтня 1552 року після впертого штурму московити заволоділи Казанню. Як зазначає підручник «Історія Росії», нападники, «виконуючи царський наказ, не щадили казанців». А проте — повідомляє той самий підручник — «військові дії в країні тривали до 1557 р., казанські мурзи не хотіли здавати своїх позицій». Отакі вони були упертюхи, ті мурзи — власного щастя не розуміли в «Союзє нєрушимом», який вибудовував Іван Грозний. Невже комизилися, бо передчували, що через чотири з половиною століття Конституційний суд «демократичної» Росії вирішуватиме, якою абеткою їм, татарам, слід користуватися, і, всупереч аргументам татарських філологів, звісно ж, обере кирилицю?

«Грузинський виборець зробив те, чого не зміг зробити Путін — знищив майбутнє Грузії». Цю гостру оцінку відомої російської журналістки Юлії Латиніної, яка ніколи не приховувала своїх симпатій до реформаторської команди Михаїла Саакашвілі, можна не поділяти. Але з погляду вдумливого українця, за плечима якого — піднесення після Помаранчевої (натхненної грузинською Трояндовою) революції, розчарування її провідниками, усвідомлення їхнього й свого безсилля після конституційної реформи, сумна втіха з приводу справді прозорих і демократичних виборів та гірке усвідомлення чорної діри, в яку летить держава «завдяки» діяльності їх переможців — суб’єктивність російської журналістки складно не поділяти.

Безперечно, і сам президент Саакашвілі, і його команда наробили багато помилок. Чимало з них визнали й виправили, чимало — ні те, ні інше. Але той факт, що порівняно з «дореволюційними» часами Грузія під керівництвом Саакашвілі зробила просто гігантський ривок уперед — незаперечний. Перебувати при владі вічно не порадиш жодному реформатору — рано чи пізно реформаторський дух вичерпується й переходить у диктаторський запал «змінити все, окрім себе у кріслі». Проте, коли вчора, після підрахунку близько чверті бюлетенів, поданих на парламентських виборах, чинний президент визнав поразку й оголосив про перехід своєї партії «Єдиний національний рух» в опозицію, усі симпатики «реформаторської» Грузії затамували подих. Бо майбутнє єдиної держави пострадянського простору (євросоюзівську Прибалтику не рахуємо), яка після «регіоналізації» України залишалася флагманом реформ у європейському фарватері, несподівано стало вкрай непевним...

Хоча є для таких симпатиків і добра новина. Попри всі більш–менш диктаторські прояви влади Саакашвілі, відтепер навряд чи в когось повернеться язик назвати його справжнім диктатором. Диктатори ж бо вибори не програють.