Баклажани «Графіті» та «Геліос» продають у київських супермаркетах. (автора.)
Більшість людей, серед яких донедавна була і я, асоціюють баклажани з плодами темно–фіолетового кольору, які називають звично і просто: «синенькі». Яким же було моє здивування, коли на розкладках супермаркету я поряд з давно знайомим улюбленим овочем побачила гори його смугастих блідо–фіолетово–білих близнюків, які іменувалися «баклажани Графіті», а ще — дуже вже дивні білі кулі з трохи не бузковими бочками. Цінник сповіщав, що останні — це «баклажани Геліос». Моя цікавість взяла гору — і в споживчий кошик я поклала відразу усіх трьох «братів».
Усі три різновиди баклажанів (по 2 штуки) я поєднала в одній закусці, попередньо спікши їх при середній температурі у духовці разом із болгарським перцем (6 штук). Коли овочі трохи схолонули, зняла з них шкірку. З перчин вичистила насіння. Зернинки фіолетових баклажанів і «Графіті» не чіпала, а з «Геліоса» більшість з них видалила: бо вони у немалій кулі, розміром трохи не зо два моїх кулаки, лежать неапетитними пластами. На смак особисто мені більше сподобалися плоди «Графіті», зовсім без гірчинки, навіть трохи солодкуваті. «Геліос» за консистенцією трохи водянистий.Усі баклажани я порізала крупними часточками, півкільцями — 6 величеньких помідорів–сливок, подрібнила 4 зубчики часнику і пучок петрушки. Усе це треба щедро скропити лимонним соком, приправити оливковою олією, сіллю і чорним меленим перцем. У великій посудині у вас буде, до речі, неначе забагато рідини. Але не хвилюйтесь, баклажани її вберуть за кілька годин. Взагалі, цю закуску варто їсти, коли вона трохи настоїться. У холодильнику вона накритою може зберігатися кілька днів. Якщо ви в овочевих закусках дуже любите цибулю, можете додати сирі півкільця солодкого сорту (скажімо, синьої кримської). Якщо вдома є лише звичайна ріпчаста, її треба попередньо спасерувати.
А баклажанів, взагалі–то, дуже багато видів та гібридів. М’якоть уже згадуваного почищеного «Геліосу» , виявляється, не темніє. Погодьтеся, для кулінарії це вагомий плюс. З цих округлих баклажанів можна смажити биточки у клярі — за смаком вони нагадуватимуть грибні. Не темніє м’якоть і в «Клорінди». Знавці баклажанів хвалять смак «Епіка», білосніжного гібрида «Бібо F1» і лілового «Прем’єра».
Ще свіжі зимові спогади про морозні вітряні дні, коли великою насолодою було зігрітися тарілкою гарячого борщику зі сметаною. Господині урізноманітнювали цю насолоду замороженим щавлем, законсервованою заправкою для борщу, заготовленими з осені чи купленими в магазині бурячками. >>
Найочікуваніший «смачний» сезон — це все-таки полуничний. Думаю, мало хто не погодиться зі мною, що полуниця — це не просто ягода, це ціла історія: весна в розпалі, відпустки на носі і навіть повернення з роботи додому — особливе: обов’язково з пакетиком запашної червоної ягоди. >>
Про користь кулешів, про яку я і так, утім, знаю, цього разу наслухалася від бабусь на лавочці. А народні рецепти — перевірені часом і, як правило, доступні. Тож готуємо. >>
Уже майже літо, а це означає, що ми знову шукатимемо затінки, холоднi страви і прохолоджувальнi напої. Лимонади — прекрасний засіб для втамовування спраги, охолодження організму і вітамінізації, як кажуть, три в одному. Отож за роботу! >>
«Сонце в цеберку» — саме так назвав своє знамените варення з кульбаб Микола Канішевський, відомий нам як телепродюсер, перший віце-президент Національної телекомпанії України, ведучий телевізійних програм («Вісті тижня» та інших цікавих проектів). >>
От так і незчулися, як перша їстівна зелень, обдарувавши нас весняними вітамінами, відбуяла, і на зміну їй для багатьох несподівано приходять... грибочки. Це і ви помітите, коли зайдете в лісопосадку чи хвойний ліс подихати цілющою хвоєю, а додому повернетеся з торбинкою тугеньких маслючків. >>
