Сніданок із видом на «Розрізані гори»

30.08.2012
Сніданок із видом на «Розрізані гори»

Так загадують бажання біля Моренети.

Як у столиці України Києво–Печерська лавра є водночас центром паломництва православних християн та однією з найголовніших цікавинок для іноземних туристів, так під час подорожі до Барселони або на курорти Коста–Брава чи Коста–Дорада неможливо оминути увагою бенедиктинський монастир Монсеррат. Адже це не лише духовний символ і твердиня Каталонії та принада для католицьких прочан з усього світу — краса гір, де розташований монастир, надовго западає в душу навіть найзатятішим атеїстам. Намилувавшись краєвидами, вони теж долучаються до черги прочан, аби поклонитися Богоматері Монсерратській. Каталонці ласкаво називають її Моренетою — Смаглявкою. Адже статуя Мадонни із младенцем цілковито чорна. І, як переконані місцеві — всесильна.

 

Загадка Чорної Мадонни

Перша документальна згадка про монастир у Монсерраті датована 880 роком — на той час у скелях за 50 км від майбутньої Барселони існувало чотири скити. У 1025 році в місці, яке облюбували відлюдники, було закладено бенедиктинський монастир. Звели його у майже неприступних горах на 720–метровій висоті — доставляти будівельні матеріали на стрімкі скелі було нелегко, зате ченці могли бути певні, що ніхто не порушить їхній спокій мирськими справами або воєнними набігами. Так воно й було до 1811 року, коли в Каталонію прийшли солдати Наполеона. Не побоявшись гніву Моренети, вони видерлися на гору, підпалили і зруйнували монастир. Чи не тому Наполеон зрештою так погано закінчив?

Як і коли з’явилася в Монсерраті Чорна Мадонна — достеменно невідомо. За легендою, 95–сантиметрову статую Богоматері з немовлям на колінах вирізьбив із дерева святий Лука, а доставив у Каталонію святий Петро. Одні джерела датують її створення ІХ сторіччям, інші (більш наближені до істини) — ХІІ.

Загалом Чорних Мадонн у Європі чимало. Найбільше, близько 300, їх у Франції, близько 50 — в Іспанії, є в Італії, Німеччині й навіть у Польщі — знаменита Матка Боска Ченстоховска також темнолика. Звідки з’явилася традиція зображувати Богородицю з чорним обличчям і руками, залишається загадкою. Але факт: Чорним Мадоннам приписують особливу силу, і з кожною з них пов’язані особливі легенди. Монсерратську Моренету, за однією з легенд, виявили в печері, де вона «взялася нізвідки». Найімовірніше, віруючі просто заховали статую від мусульман під час мавританського завоювання Іспанії, а по завершенні Реконкісти місцеві поселенці її знайшли.

Завдяки турботі віруючих статуя вціліла і під час розграбування монастиря солдатами Наполеона. А в першій половині XX століття стала головною заступницею й опорою каталонців: за часів диктатури Франко тільки в стінах собору монастиря Монсеррат правили служби та проводили вінчання забороненою тоді каталанською мовою.

По завершенні Громадянської війни на знак примирення для Моренети коштом громади було споруджено трон із литого срібла.

Щодня до Богородиці, яка зберігається у Тронній залі, тягнеться черга прочан. Чорна «Богоматір Державна» тримає у правій руці Земну кулю. Потримавшись за блискучу сферу, можна попросити Непорочну Діву про заступництво і помолитися про здійснення заповітного бажання. Решта фігури схована під скляним ковпаком.

Про популярність Моренети в католицькому світі свідчать і сучасні легенди та бестселери, героїнею яких вона стає. Приміром, навколо монсерратської святині зав’язано інтригу пригодницького роману англійського письменника Маріо Ридінга «Нострадамус. Таємниця пророка».

Ще й найстаріший хор хлопчиків…

Відновлення монастиря після нападу французів почалося 1844 року — за підтримки бенедиктинської громади та каталонської громадськості — і тривало майже століття. Від романської архітектури тисячолітньої давності фактично нічого не залишилося, але Монсеррат і зараз вражає своєю величчю. У 1881 році Папа Лев XIII присвоїв відновленому собору монастиря титул малої базиліки.

Окрім паломництва до Чорної Мадонни, люди звідусіль приїздять до Монсеррата, щоб послухати під час літургії спів тутешнього хору хлопчиків, які навчаються у заснованій при монастирі ще у ХІІІ столітті музичній школі, — це один із найдавніших музичних навчальних закладів Європи.

Ченців у монастирі на даний час мешкає близько восьмидесяти. При монастирі є готель для прочан та музей, де діють п’ять основних експозицій: археологічна, присвячена культурній спадщині Близького Сходу; іконографії Діви Марії; коштовностей; живопису XV–XVIII століть; живопису і скульптури XIX та XX століть. У Монсерраті зберігаються роботи Ель Греко, Караваджо, Клода Моне, Едгара Дега, Пабло Пікассо, Сальвадора Далі та багатьох інших відомих митців.

Бібліотека монастиря налічує більше 300 тисяч томів, із яких 400 — рукописні. У книгозбірні є й видання монастирської друкарні Монсеррата, що виникла в XV столітті та належить до найстаріших на Іберійському півострові. Щоправда, на відміну від музею, бібліотека відкрита тільки для фахівців.

А загалом, тут майже все пристосовано до потреб туристів — крім численних закладів громадського харчування, є й великі сувенірні крамниці, і пошта, й інші послуги.

«Черево єпископа» неземної краси

Монсеррат — це не лише монастир, а й назва гірської місцевості, яка перекладається як «Розрізані гори». Гори й справді незвичайні: вапнякові скелі химерної форми, подібні до величезних кам’яних пальців. Деяким із них, відповідно до обрисів, дали власні імена: Черево єпископа, Слонячий хобот, Мумія, Кінь Бернарда тощо.

Скелі не голі — у Монсерраті дуже зелено. Згідно з довідниками, місцева флора охоплює понад півтори тисячі видів. У 1987 році ця територія отримала статус національного парку Каталонії.

Від монастиря у навколишні гори розходиться з десяток добре облаштованих стежок–маршрутів різної довжини та складності. Вони ведуть до сусідніх вершин, скитів, печер, статуй святих та інших пов’язаних зі святістю цього місця пам’яток. Карту зі схемами пішохідних подорожей можна отримати в монсерратському бюро інформації — безплатно, як і ще чимало інформаційних буклетів. Працівники «офісіни» детально розкажуть (іспанською, каталанською чи англійською мовою) про особливості та складність кожного маршруту. Деякі з них починаються вище в горах, і дістатися до цієї стартової точки можна тільки фунікулером, яких у Монсерраті кілька.

Повернувшись з гір або просто стомившись після прогулянки монастирською територією, можна смачно перекусити в одному з місцевих ресторанчиків чи кафе. А ще краще — розташуватися зі своїми харчами на майданчику для пікніків — величезному «Балконі апостолів», заставленому дерев’яними столами й лавами. Туристам дуже подобається цей майданчик на гірському уступі. Із «мірамара» відкривається захоплююча панорама зі стрімкими скелями, гірськими вершинами та мальовничою долиною.

Якщо не прихопили нічого «з долини» — не біда. Селяни з навколишніх сіл щодня піднімаються до монастиря, аби продати на місцевому базарчику плоди свого натурального господарства: запашний мед із гірського різнотрав’я (5–8 євро за банку), смачний козячий та овечий сир (від 10 євро за невелику головку), запіканки, хліб, корисні «кондвироби» із сухофруктів тощо. Зрештою, купувати щось навіть необов’язково — на кожній ятці продавці припрошують скуштувати їхню продукцію, так що надегустуватися можна досхочу.

 

ЯК ДОБРАТИСЯ

Із Києва, Донецька та Харкова до Барселони літають регулярні рейси «Міжнародних авіаліній України». Із Києва можна також дістатися літаком лоукостової компанії «Віззейр» до Жирони — там розташовано «бюджетний» аеропорт Барселони, звідки до самої столиці Каталонії регулярно їздить трансферний автобус (їхати — трохи більше години).

Від площі Іспанії в Барселоні, починаючи з 5:36, до Монсеррата раз на півгодини у «високий сезон» і раз на годину взимку та восени їде електричка FGC (щось середнє між метро і звичайним поїздом). За 50 хвилин можна вийти на зупинці Monistrol de Montserrat або наступній — Aeri De Montserrat.

Від Aeri до монастиря Монсеррат прокладена підвісна канатна дорога. 15 хвилин польоту в невеличкій кабінці на 10–15 людей — і ви на місці.

А від станції Monistrol до монастиря везе залізниця «кремальєра» — невеличкий поїзд на зубчастій передачі, пристосований до їзди гірським серпантином. Ним їхати довше, ніж «канаткою», зате можна побачити значно більше краєвидів.

Квитки на поїзд із Барселони й канатну дорогу або «кремальєру» коштують однаково: трохи більше 9 євро за «подвійний транспорт» в один бік.

  • Дорогами Маямі

    Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>

  • Острів скарбів

    ...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>

  • У надрах Оптимістичної

    На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>

  • Мандри без візи

    Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>

  • Для кого співають цикади

    Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>

  • Шляхом апостола Якова

    Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>