Ця маленька ошатна книжечка з місткою назвою «Дорога додому» — по суті, єдина згадка про творчий шлях дочки видатного харківського діяча, яка все життя поклала на те, аби відродити пам’ять свого батька. Вже за «незалежних» часів, від початку 1990–х аж до 2008 року, Галина Хоткевич — наймолодша дочка харківського письменника, етнографа і музиканта — щоліта навідувалась до Харкова з далекої Франції, де півстоліття прожила у вимушеній еміграції. Майже інкогніто мешкала спочатку в маленькій кімнатці «для приїжджих» у відділку місцевого Руху, ходила вулицями рідного міста, згадувала дитинство і юність. Скромна, ввічлива жінка, чия життєва вдача завжди навертала на думку про гірку долю її батька — чуйного, талановитого митця, що до останнього подиху віддано працював на теренах української культури. Нині вже мало хто знає, що у 1930–х роках садиба Гната Хоткевича у селищі Високому, що під Харковом, була, по суті, неофіційним культурним центром, куди з усієї України приїздили науковці, літератори, музиканти. Саме тут її господар навчав «харківської» школи гри на бандурі учасників Полтавської капели бандуристів і студентів з Музично–драматичного інституту. Саме звідси Хоткевича й забрали вранці 23 лютого 1938 року оперуповноважені НКВС. Невдовзі він був розстріляний за «участь у контрреволюційній організації».
