Нещодавно на малій батьківщині видатного російського композитора Михайла Глінки в Смоленську відбулася наукова конференція «Епоха Глінки. Музика. Поезія. Театр», присвячена 155–річчю від дня його смерті та 170–річчю опери «Руслан і Людмила». Головною сенсацією симпозіуму стала презентація книги «Странствия Глинки. Путешествие на Пиренеи или Испанские арабески» українських дослідників, музикознавців Сергія Тишка та Галини Куколь.

В Україні Сергія Віталійовича вважають засновником жанру культурологічного коментаря. Понад десять років тому Сергій Тишко, тоді вже доктор мистецтвознавства, професор НМАУ ім. П. І. Чайковського, придумав, створив та очолив у рідному виші кафедру теорії та історії культури, покликану розширити межі традиційного музикознавства, налагодити його зв’язок зі спорідненими гуманітарними дисциплінами. Влас­ні знання досвідчений педагог передає студентам, аспірантам i докторантам. Проте навіть зараз, через 12 років після публікації першої, української, частини «Странствий Глинки», усі три дослідження лишаються тією вершиною в жанрі культурологічного коментаря, підкорити яку поки що не вдалося нікому.

Прем’єра українського фоліанта обсягом 900 сторінок запланована на осінь. Щоправда всім зацікавленим потрібно брати це питання на олівець уже зараз, адже наклад новинки — всього півтисячі екземплярів. Кожен примірник матиме свій унікальний номер, підтверджений сертифікатом. Обкладинка — з натуральної шкіри, прикрашена відлитим із золота підписом Далі, інкрустованим діамантом й іншим дорогоцінним камінням. Том вагою 15 кг упакований у спеціальну скриньку з дерева та шкіри. Історія «Біблії Далі» нараховує майже півстоліття, поштовхом до цього проекту стала ідея італійського колекціонера Джузеппе Альбаретто проілюструвати Святе Письмо роботами сюрреаліста. Далі ця пропозиція сподобалася і невдовзі він представив 105 графічних творів.

Історії, про якi йдеться у цих книжках, здебільшого ретроспективні та ностальгійні. Їхні герої іноді навіть у новому тисячолітті живуть в умовах «холодної війни», а деяких тамтешніх персонажів «червона спека» тотальних перемін відносить у вікопомні дев’яності. Як, наприклад, у романі «Дружина нелегала» Андрія Остальського, в якому розгортається знайома панорама ейфорії, коли журналісти з ліберальної преси масово тікають до комерційних видань. І на строкатому тлі злиття російських «Вєстєй» з англійською «Івнінг Стандарт» розгортаються небуденні події, чия географія тягнеться від Москви до Лондона, а на шпигунському споді маємо моторошні секрети радянської розвідки. З одного боку, отже — редакційні будні 90–х, інтриги–сварки і заміна журналістики на дипломатію. Тут тобі й колишні військкори, прислані в газету з Політуправління, і головний пайщик, який піднявся на продажу колючого дроту з Колими до Африки, і лист до редакції про те, що чоловіка англійки викрав КДБ. З іншого боку — драма радянського агента з нелегальної розвідки на прізвисько Ромео, який заплутався у своїх любовних зв’язках, переховуючись нині в Києві. «Жодній системі, жодній ідеології розумна людина служити не може, — пише він уже за нашого часу в прощальному листі до дружини. — Великою брехнею можна займатися лише в ім’я великої правди».