Спустися під землю

05.05.2012
Спустися під землю

Підземна Полтва. (Фото Андрія РОЮКА.)

Усі привиди та містичні історії, які розповідають туристам у львівських підземеллях, часто–густо — чиясь вигадка, що «обросла» новими домислами, пройшовши крізь віки. Про справжній підземний Львів знають лише львівські дігери, які роками вивчають підземні таємниці. «Найбільша таємниця Львова — його повністю можна пройти під землею, — каже «УМ» Андрій Роюк, досвідчений дігер. — Можна зайти в центрі, а вийти на Погулянці».

 

Центр

Одягаємо гумові чоботи, спецзахист, бахіли з хімзахисту Л1, беремо ліхтарики (без них дігер під землею, як козак без шаблі у бою) та спускаємось подивитись на Полтву. Під такою назвою колись через увесь центр стародавнього Львова текла річка. Тепер вона також є, але лише під землею. Спускаємось маленькими металевими сходинками, і страх темряви та замкнутого приміщення стискає горло. Внизу чути шум води. Температура під землею стабільна — близько плюс 12 градусів. У голові б’ється тілька одна думка: не впасти. Бо якщо впадеш, то тіло, швидше за все, знайдуть десь на очисних спорудах за містом.

До речі, входи у підземелля львівська влада, готуючись до Євро–2012, закрила. Десь — замурували, десь — заварили, а в одному місці просто накрили сорокасантиметровою бетонною брилою. Як тепер працівники «Львівводоканалу», які б мали слідкувати за станом колектора, будуть пробиратися під землю — не відомо. Певно вони мають свої потаємні двері. Моніторити стан колектора дуже важливо, адже, за спостереженнями дігерів, у кількох місцях він в аварійному стані.

«Зараз ми якраз під центром міста, — розповідає Андрій, показуючи місце, розміри якого такі, що сюди може вміститися вантажівка. — Тут розташовується колектор. Проходи від нього, до речі, мають свої історії. Під час Другої світової саме тут євреї ховались від фашистів. Колись до міського колектора можна було спуститися з прилеглих будинків, підвали яких мали коридорчики, що вели сюди. Більшість iз них, звичайно, вже давно замуровані. Але свого часу підземелля Львова врятувало багато життів. Тут знаходили навіть скарби. Адже євреї переховувались iз золотом і грошима. Були такі «підприємці», що носили втікачам харчі, одяг чи ліки за гроші. Тому тут свого часу люди знаходили коштовності, які залишили втікачі».

Околиці

Підземний Львів має свою мапу. І дослідники підземель порахували, що протяжність ходів під містом — близько ста кілометрів. «Ми орієнтувались на стару австрійську карту підземель, — каже Андрій Роюк. — Знайшли її через інтернет, добрі люди подарували. І по ній вивчали всі ходи та вносили до карти зміни».

Правда, є місця, куди навіть дігери бояться заходити. Так, підземні львівські околиці майже не доступні для вивчення. Поблизу аеропорту, до прикладу, прокладений колектор тунельного типу, називається «Південно–Західний». Усі стоки Сихова та прилеглих районів через нього вливаються в Полтву, а далі — до очисних споруд. Оскільки Львів зведений на горбах, то побудувати каналізацію, яка б з 145–тисячного Сихова одразу вливалась у старі австрійські труби, було небезпечно. Тож колектор побудували «в обхід». Його глибина залягання — 30 метрів.

«Будували його тунельним способом, — продовжує Андрій Роюк. — Землю вивозили вагонетками. Через те, що колектор такий великий, були навіть припущення, що тунель будували військові, щоб перевозити техніку. Ми ж туди особливо не спускаємось, бо це — не дуже безпечно. По–перше, спускатись туди треба лише мотузкою, адже всі прокладені системи вже давно прогнили. А один раптовий злив води... і весь колектор за секунди наповнюється водою. Крім того, там можуть бути випари газів, тому вивчати ту частину підземель мало хто наважується».

На вулиці Городоцькій також є великий колектор, що веде до Полтви. Позаду Оперного театру є навіть місток над місцем, де два колектори з’єднуються. «Був колись випадок — жінка провалилася в каналізаційний отвір поблизу церкви св. Ольги і Єлизавети (привокзальний район. — Авт.), — згадує мій співрозмовник. — То еменесники врятували її біля Оперного (в центрі. — Авт.)».

Був ще один подібний випадок. Тоді кілька молодиків випили зайвого і полізли у колектор, впали, і їх понесла течія. Рятувальники витягли їх також під Оперним. Але чи не найцікавіша історія, пов’язана з «городоцьким» колектором, трапилась за часів Хрущова. «Тогочасний батько партії приїхав до Львова з візитом, — розказує Андрій Роюк. — Коли високопосадовця зустрічали на вокзалі, раптом пролунав вибух, що підняв у повітря всі каналізаційні люки, якi розташовувалися вниз по вулиці Городоцькій. Перша думка — теракт. Правда ж була набагато прозаїчніша. Поблизу двірця розташовувалася бензозаправка, і несумлінний власник зливав залишки бензину в каналізацію. За збігом обставин, саме в цей час поблизу цирку (вниз по вулиці Городоцькій. — Авт.) випадковий перехожий кинув недопалок у каналізаційний люк. Вибух стався миттєво».

Бомбосховища

Ще підземний Львів відомий своїми катакомбами. Їх під містом — більше ста! Як правило, всі вони давно покинуті й розграбовані. Бобмо­сховища поділенi на різні класи. Найменші п’ятого рівня, зазвичай розташовуються у підвалах будинків серед великих житлових масивів. Є і більші — під адмінбудівлями. Вони розраховані на велику кількість людей, тож і розміри мають відповідні. Так, поблизу приміщення Львівської обласної ради розташоване бомбосховище. Одразу за пам’ятником В’ячеславу Чорноволу був колись вхід. Зараз він засипаний, а бомбосховище покинуте. І від минулої потужності залишилися лише руїни.

«Але в них ще збереглися залишки обладнання, — каже дігер. — Каски, металеві двоярусні ліжка, протигази, спеціальні аптечки, резервуари для води, туалети чи кабінети медпункту. Найбільше зачаровують герметичні двері з важкими металевими засувами. В таких бомбосховищах за металевими дверима відчуваєш себе так, наче навколо війна, а ти тут у безпеці».

Кожен дігер Львова мріє побувати під Цитаделлю. Про цей підземний сховок є найбільше легенд та домислів. «Зараз над ним готель. А під ним розташовується державний об’єкт, — розповідає Андрій. — Він — офіційно засекречений, але кажуть, що там свого часу було бомбосховище для тодішньої партійної еліти. Тож це єдине львівське бомбосховище, яке підтримують «у робочому стані» і донині».

Не меншою популярністю серед дослідників підземель користується ще один колишній військовий об’єкт. Під спорткомплексом СКА, в товщі горба,колись був командний пункт зв’язку. Його кодове ім’я «Лощина». «Було п’ять чи шість входів, гермодвері, — розповідає дігер. — І все це на глибині 35 метрів. У випадку ядерної атаки саме звідти б керували зв’язком командування. Приміщення там великі. Коридори з різними розгалуженнями, місцями сягають ста метрів. Потрапити в секретний об’єкт iз забрудненого середовища можна було тільки після душу. Для цього на вході були відведені окремі кімнати. Всередині пункт зв’язку мав усе автономне: опалення, водопостачання, електроенергію та вентиляційну систему. Там стояв котел, була власна свердловина для питної води і дуже цікава система вентиляції. Повітря очищувалось за допомогою струму. І досі висять великі зелені фільтри з абсорбентом. У приміщенні був ліфт, що вів нагору. Щоправда, зараз його нема: мисливці за металом давно зрізали трос. Із тієї ж причини з «Лощини» зникли всі кольорові метали».

Також є у Львові бомбосховище, інтер’єру якого позаздрили б і голлівудські сценаристи. «Одразу під колишнім будинком побуту, на вулиці Чорновола, розташоване дуже дивне бомбосховище, — каже дослідник підземель. — Невідомо для кого воно було облаштоване, але стіни сховища пофарбованi, на них висіли бра. А підлога вистелена плиткою. Від часу і вологості все це почорніло та відлущилося. Словом, заходиш туди — і враження таке, ніби опинився у якомусь містичному фільмі».

 

ХТО ТАМ ЖИВЕ

Павуки, комарі, щурі й кажани — звичне явище в підземеллях. «Щурі — це взагалі окрема тема, — усміхається дігер. Андрій Роюк — Вони живуть зграями і почуваються під землею господарями. Проте коли людина заходить на їхню територію — ховаються. Але вибирають когось найслабшого зі зграї, щоб він інформував інших, куди йдуть люди. Тож один пацюк обов’язково буде бігти попереду нас. Траплялось навіть таке, що щур вистрибував нізвідки позаду і біг вперед. Ще намагаємось не світити на кажанів, бо вони бояться світла і можуть, тікаючи, вчепитися у волосся».

 

МІСТИКА

У привидів і містику дігери не вірять. Але є місця, де навіть досвідченим підземним дослідникам стає ніяково. «Новоград–Волинський укріпрайон на Житомирщині має дуже нехорошу історію, — каже Андрій Роюк. — Там під час Другої світової велися активні бойові дії. Солдати Вермахту просто випалювали з укріплень радянських вояків. Бої велися навіть під землею. Тож там пролилося багато крові. І це єдине місце, де відчуваєш, наче хтось стоїть за спиною».

Усі решта підземель, навіть ті, що були побудовані військовими чи для військових, страху не наганяють. «А в селі Верхня Грибивниця є справжній підземний воєнний госпіталь, — розповідає Андрій. — Він є частиною оборонної лінії часів Другої світової війни — лінії Арпада. Весь пронизаний ходами та коридорчиками. В ньому не тільки поранених лікували, а й полонених утримували. Всередині є джерело з дуже чистою водою. Навіть місцеві мешканці по неї ходять».

  • І додаєте соль за смаком

    Сіль у Стебнику почали видобувати дуже давно. В містечку, що адміністративно входить до складу Дрогобицької міської ради, свого часу «життя зароджувалось» власне навколо шахти, а згодом і калійного заводу. >>

  • Шість днів у полоні снігу

    Майже тиждень альпійська негода тримала їх у засніженому наметі поблизу Монблану на висоті 4300 метрів. А коли нарешті опинилися внизу, виявили, що про них знає увесь світ. Цього хлопці не чекали. «Для нас, — пояснюють, — це цілком штатна ситуація, доводилося бувати в складніших». >>

  • Метелики на снігу goldwin.com.ua

    «Підкорення вершини можна порівняти тільки з шаленим оргазмом:це таке моральне задоволення, що душа співає, як пташка на долонях у Бога!» — так несподівано охарактеризував своє хобі херсонський альпініст із 25–річним стажем Ігор Безродний. Він не раз відчував на собі сувору вдачу Кавказьких гір, Ельбрусу, Паміру та Криму. Ігор Олександрович каже, що зацікавив його цим екстремальним видом спорту друг дитинства. В ті часи грошей на екіпіровку катастрофічно не вистачало. Все доводилося робити самим, починаючи від спецобладнання та закінчуючи одягом... Колектив підібрати так само було складно: люди приходили, спостерігали за тренуваннями. Але багато хто розумів, що не під силу буде перенести важкі навантаження. І лише одиниці з часом ставали перевіреними членами єдиної команди. >>

  • Ті, що нерви лоскочуть,

    Здавалося б, чого може не вистачати людині в період, вільний від навчання та роботи?! ГОСТРИХ ВІДЧУТТІВ! Тому природно, що під час літніх канікул та відпусток дедалі більшої популярності набувають екстремальні розваги. Сьогодні рубрика «Гаманець» розкаже вам, де і за скільки можна «придбати» невеличку порцію адреналіну. >>

  • http://poleznoe.kiev.ua

    Полярна станція «Академік Вернадський», яка залишилася Україні у спадок від Великої Британії, готується прийняти чергову групу науковців на річне відрядження. Завтра вранці чотирнадцять зимівників вирушають до Антарктики, щоб прийняти крижану вахту у своїх колег, а сьогодні, за усталеною традицією, їх «усім миром» проводжатимуть у далеку путь до невеличкого острівця Галіндез рідні й друзі, урядовці, народні депутати, науковці й журналісти, які добре знають про маленькі подвиги вітчизняних дослідників крижаного континенту. >>