Хто стоїть за вбивством «людини–пам’ятника»?

18.04.2012
Хто стоїть за вбивством «людини–пам’ятника»?

Напередодні свята Пасхи Дніпропетровськ шокувала звістка про вбивство 45–річного Геннадія Аксельрода. Тим паче це було не просто вбивство, а справжній виклик, що вражає своєю зухвалістю. У суботу Геннадій Аксельрод на власному «Мерседесі» під’їхав до двору свого будинку і зупинився перед аркою, де хтось завбачливо причинив одну половину воріт, як раптом невідомо звідки виник велосипедист у робочому одязі і розстріляв його через лобове скло авто. Дотепер важко сказати, наскільки важким було поранення від перших пострілів і чи було взагалі, але Аксельрод вискочив із салона авто і кинувся навтьоки у бік центрального у Дніпропетровську проспекту імені Карла Маркса. Тоді кілер завдав йому кiлька пострілів у голову...

 

Кілер був професіоналом

Це була справді вершина зухвальства. Адже вбивство сталося просто в центрі міста о 17–й годині передсвяткового дня. І вбивця розумів, що навряд чи обійдеться без свідків. Сам велосипедист після скоєного спокійно від’їхав у протилежний бік від проспекту і зник безслідно. Що може засвідчувати тільки одне — кілер був професіоналом.

Шоковані дніпропетровці дотепер не можуть прийти до тями — якщо з відомою людиною ось так запросто змогли розправитися в центрі міста, то чого можна чекати нам, пересічним? Адже Геннадій Аксельрод, попри свою непублічність, був єдиним дніпропетровцем, який удостоївся пам’ятника за життя. І хоч ця скульптура — впевненого у собі чоловіка із сигаретою в руці, який сидить на лавці, — не узаконена, зносити її теж ніхто не наважувався. Окрім одного випадку, коли стараннями опозиціонерів пам’ятник перевезли до двору... міської ради. Але так само швидко скульптуру хтось поставив на вже звичне місце на Катерининському бульварі поруч iз проспектом Карла Маркса. І хоч певний час іще лунали голоси з приводу того, що пам’ятник не може стояти без необхідних на те погоджень, пристрасті швидко вгамувалися.

Та в будь–якому разі пам’ят­ник живому бізнесмену в центрі Дніпропетровська багато хто сприймав як виклик суспільству. Як, до речі, і будівництво в центрі Дніпропетровська найбільшого у світі єврейського центру «Менора» загальною площею 42 тисячі квадратних метрів. Автором ідеї і головним натхненником втілення в життя такого проекту теж називають Геннадія Аксельрода...

Фатальний «Пепероні»

Покійного бізнесмена Аксельрода насамперед називають співвласником будівельної групи «Спарта» — одного з найбільших забудовників у Дніпропетровську. Ще з його іменем пов’язують один із фешенебельних готелів в обласному центрі, введених в експлуатацію недавно, а також торговельний центр «Пасаж», що з’явився у самісінькому серці міста на місці знесених історичних будівель готелю «Центральний» та універмагу «Дитячий світ». Зведення цього об’єкта супроводжувалося гучними скандалами. І з приводу знесення історичних та улюблених мешканцями Дніпропетровська будівель, замість яких з’явилася неоковирна споруда зі скла і бетону, і з приводу небувалої «доброчинності» до «Пасажу» з боку місцевої влади, яка завдяки голосам депутатської більшості у міській раді домоглася звільнення торговельного центру від обов’язкового внеску до місцевого бюджету на загальну суму близько 15 мільйонів (!) гривень. Опозиція з цього приводу неодноразово робила гучні заяви, але все це скидалося на розмову сліпого з глухим. Справді, проти «людини–пам’ятника» так просто не попреш.

Тим паче і сам розклад політичних сил у місті на Дніпрі спонукав багаторічного міського голову Івана Куліченка прийняти певні правила гри, які йому запропонували. Спершу мер, який дотепер протягом багатьох років декларував свою аполітичність, поповнив лави Партії регіонів. А потім, притиснутий до стінки, погодився на те, щоб його першим заступником став молодий зять одного з місцевих скоробагатьків, якого, у свою чергу, людський поголос називає партнером покійного Аксельрода, а ще — Геннадія Корбана. У цьому переліку друзів–партнерів також фігурують заслужений журналіст України і бізнесмен Борис Філатов та В’ячеслав Брагінський. Хоча про останнього тепер доводиться говорити в минулому часі. Адже Брагінський у жовтні 2009 року загинув поруч із власним будинком унаслідок вибуху прилаштованого кимось вибухового пристрою. Те резонансне вбивство бізнесмена донині так і не розкрите.

Ділові партнери Брагінського теж не мали спокою. Кілька років тому невідомі обстріляли авто Філатова, потім приладнали вибуховий пристрій в ресторані «Пепероні», де саме сиділи за столиком Корбан з Аксельродом. Тоді обоє відбулися легким переляком. Але багато хто в Дніпропетровську сприйняв це за попередження. За іронією долі, перед своєю загибеллю Геннадій Аксельрод теж побував у ресторані «Пепероні».

Деякі інтернет–сайти висловлюють версію, що над Аксельродом нависли непомірні борги. Навіть називають суму, яку група «Спарта» немовби винна кредиторам, — 125 мільйонів доларів. Але ця інформація поки що на рівні чуток. Хоч не так давно опозиційна у Дніпропетровську газета «Ліца» і намагалася пролити на неї світло, опублікувавши стенограму свого телефонного спілкування з Аксельродом. Однак на запитання кореспондента про те, чи справді «Спарта» не виплатила понад 340 мільйонів гривень кредиту банку «Форум», Геннадій Ілліч відповів з неприхованим роздратуванням, а точніше, по–суті не відповів нічого.

Виклик «солдатам удачі»?

До речі, саме за позовом Бориса Філатова і товариства з обмеженою відповідальністю «ГУМ», яке нині експлуатує вищезгаданий торговельний центр «Пасаж», в Амур–Нижньодніпровському районному суді Дніпропетровська нині слухається цивільна справа, відповідачем по якій є саме газета «Ліца». Цей процес викликав гучні протести громадськості, яка постійно організовує відповідні акції. Наступне судове засідання за гучною справою має відбутися 18 травня. При цьому привертає увагу, що першим пунктом серед позовних вимог, які позивачі вимагають від «Ліц» спростувати, зажадавши відшкодування заподіяних моральних збитків на загальну суму 950 тисяч гривень, є саме поширена газетою інформація «Рейдери. Корбан — Філатов — Брагінський — Аксельрод». Тепер із перерахованих фігурантів живими залишаються тільки двоє. Випадковість? Навряд чи.

Отож цілком логічно виникає запитання: кому вигідно такими кривавими методами прибирати вагомих гравців у бізнес–просторі Дніпропетровська? Коли вбили В’ячеслава Брагінського, стрілки вміло було спрямовано на Павла Лазаренка. Бо саме на власність, контрольовану структурами американського в’язня, стали претендувати, як їх охрестили в інтернет–просторі, «солдати удачі». Така інформація викликала тоді ефект вибуху бомби. Навіть не дуже публічний брат Лазаренка Іван Іванович змушений був скликати прес–конференцію і все спростовувати.

До факторів кривавої боротьби за «ласі шматочки» у Дніпропетровську можна віднести й трагічні події 2006–2007 років, коли спершу був розстріляний директор дніпропетровського Центрального ринку, відомого у народі як Озерка, Володимир Воробйов. А невдовзі така сама доля спіткала і патрона покійного — Максима Курочкіна — разом з іншими фігурантами у справі привабливого об’єкта, що знову ж дістався «солдатам удачі».

Отож навряд чи варто сумніватися, що зухвале вбивство Геннадія Аксельрода стало наслідком цієї драматичної боротьби за «ласі шматочки» у Дніпропетровську. Тим прикріше, що вона відбувається у дусі кривавих традицій 90–х років, які, вже, здавалося, відійшли в минуле...

...На церемонії прощання з покійним, яка відбулася в понеділок у приміщенні Дніпропетровського академічного театру опери і балету, не було помічено ані міського голови Івана Куліченка, ані перших осіб області, які мають ще яскравіше виражене донецьке «коріння», аніж багаторічний градоначальник. Це справді дивно, адже Геннадій Аксельрод залишив у місті на Дніпрі помітний слід. В останню дорогу його проводжали тільки соратники, члени єврейської громади та ще пересічні дніпропетровці, які на церемонію прощання з одним iз найвпливовіших бізнесменів прийшли з цікавості, а може, й страху усвідомлення того, у якому все–таки хиткому світі ми нині живемо.

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>