Слово Алчевських — діло Беклемішева

Слово Алчевських — діло Беклемішева

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Усім відомо, що один з найбiльших пам'ятників Тарасові Шевченку встановлено в центрі Харкова — у Шевченківському саду. Цей монумент був створений у 1935 році за проектом скульптора Матвія Манізера. «Моделями», які позували митцям для зображень шевченківських героїв, були актори театру «Березіль» славетного Леся Курбаса. Але мало хто знає, що за 500 метрів від цього монумента, на вулиці, що тепер називається Раднаркомівська, ще у 1899 році було вперше встановлено пам'ятник Шевченкові. Наприкінці ХІХ сторіччя українці-інтелігенти не раз поверталися до думки, що настав час спорудити йому пам'ятник. І ось у 1898 році подружжя Алчевських — Христина (відомий український педагог-просвітитель і меценат) та Олексій — вирішують на власні кошти спорудити в саду біля свого будинку пам'ятник Тарасові. Христина Данилівна поїхала у Петербург до відомого скульптора, професора Академії мистецтв Володимира Беклемішева (який народився на півдні України і свого часу навчався у харківській малювальній школі) і замовила йому погруддя поета з білого італійського мармуру. На той час Беклемішев уже працював над пам'ятником Шевченку, про що свідчать спогади художника-ілюстратора «Кобзаря» Опанаса Сластіона, опубліковані у 1899 році в журналі «Киевская старина». Скульптор створив ще кілька ескізів пам'ятників Шевченкові.

Наш родовiд

Наш родовiд

Український народ живе на своїй землі здавна, і життя це сповнене творчості. Свідчення цього — сотні тисяч пам'яток історії та культури, що збереглися на наших теренах. А скільки їх не збереглося? Про них також цікаво знати. І книга Олеся Силина «Народ мій є! Народ мій завжди буде!» (К., 2003) про все це розповідає. Тут під однією обкладинкою зібрані статті, нариси, виступи по радіо, навіть доповідні записки, які проливають світло на історію пам'яткоохоронної справи. «І за ними — ореол імені людини, що, проживши нелегке життя, змістом якого було обстоювання духовних і мистецьких багатств нашої землі, робить це ціною неймовірних зусиль, долаючи стан інваліда ІІ Світової війни, у свої 90 років», — пише у передмові до книги академік Іван Дзюба.

Іменем терориста

Іменем терориста

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Поблизу від Ірдинських боліт на Черкащині лежить велике селище Мліїв — родове гніздо славної родини Симеренків. У X столітті в цій місцині, на південній межі Київської Русі, пребували кочівники-половці, їхній хан Ітомглій своє кочовисько розташував саме тут, вздовж ріки Вільшанки. Від імені хана стали називати поселення Ітомлієвим, а потім скоротили цю назву до Млієва. Недалеко звідси до села Ташлик. Загалом у центральній Україні Ташликів є багато: Сухий Ташлик, Плетений і Кривий, Чорний, Вищий. Усе це — річки, але є й села такої назви. Ташлик у перекладі з татарської мови означає кам'янистий грунт. Тясмин, Тисьмениця пішли від тасьми-стрічки, бо були звивистими річками. Трав'янисті луки-пасовища вздовж річки дали їй назву Лугань, Луганка, а від неї вже пішла назва міста Луганська. Селилися люди в українських степах, засновували села й міста, і називали їх за тими ознаками, які найбільше відповідали поселенню.

Всі статті рубрики