У День соборності України — 22 січня — опозиційні сили об’єдналися на Софійському майдані в Києві. Чи всі об’єдналися і чи надовго — покаже час. До учасників об’єднавчого мітингу з палким патріотичним закликом звернулася екс–Прем’єр–міністр Юлія Тимошенко. Свій голос вона подала з неволі. Правда, не з «глибини сибiрських руд», а з Качанівської виправної колонії. Єднатися треба, «бо тільки в єдності ми незламні, тільки в єдності ми їх переможемо, збережемо незалежну Українську державу», — запевняє Юлія Володимирівна. Золоті слова, та пізно сказані. Ми ж уже були єдині тоді, на Майдані, в час Помаранчевої революції — найблагороднішої, найкультурнішої і найкрасивішої у світі, як відзначали зарубіжні засоби масової інформації. Схід і Захід були разом. У людей, яких привозили з Донецька, Луганська, спадала полуда з очей, i вони переходили на бік «помаранчевих». Щоправда, Президента вони хотіли «свого», такого, якого вже мають сьогодні. А Юлія Володимирівна замість того, щоб дбати про авторитет тодішнього Президента Віктора Ющенка, гуртувати всіх навколо нього, як це робить сьогодні Прем’єр–міністр Микола Азаров щодо Президента Віктора Януковича, вчиняла розкол єдиного Майдану і роз’єднувала українців.
На догоду Москві, котра не сприймала українця Віктора Ющенка і де, безумовно, знали, що без Ющенка не буде України, Юлія Володимирівна, як сказав відомий політик, «мочила його по повній програмі». Верховна Рада змінила Конституцію України в неконституційний спосіб і позбавила Президента Віктора Ющенка тих повноважень, які мали як його попередники, так і нинішній Президент. Це надихнуло Прем’єр–міністра Юлію Тимошенко заявити, що вона буде як канцлер Німеччини, тобто вона — все, а Президент — ніхто. Так і дiяла, допрацювалася до газових угод...
У своєму листі–зверненні Юлія Тимошенко стверджує, що до влади в Україні прийшли бандити, «які поставили собі за мету ліквідувати Українську незалежну державу». Але ж не так давно з цими ж «бандитами», комуністами, литвинівцями Юлія Тимошенко та її БЮТ дружно долали всі вето і поправки до законів Президента Віктора Ющенка. Навіть готові були замінити всенародні вибори Президента України голосуванням у Верховній Раді. Мало того, Юлія Тимошенко разом із «бандитами» голосувала за імпічмент Президента Ющенка за те, що він підтримав Грузію в боротьбі проти російської агресії. Не подобався Президент Ющенко і їй, і їм, хоч зумів, незважаючи на те, що не мав команди однодумців, поставити Україну на рейки справжньої демократії і свободи слова. Не погрозами він відповідав на публічні несправедливі образи на свою адресу, а казав, що щасливий, бо живе в Україні, де ніхто не боїться так зухвало говорити з Президентом. А ті, що оголошували імпічмент, не мали потреби в поверненні правдивої історії України: про Голодомор, Батурин, Крути, Базар, Конотоп, УПА, про нищення Української церкви і української мови.
Дбаючи про майбутнє України, Віктор Ющенко запропонував і забезпечив виплату грошової допомоги жінкам при народженні дитини. Україна стала веселішою, молодшою, впевненішою в майбутньому, яке залежить від кількості дитячих візочків, а не від кількості автомобілів. Він оживив економіку, в Україну пішли інвестиції. Якби не підступна поведінка Юлії Тимошенко, то була б злагода між Президентом і Прем’єр–міністром, і угоду про партнерство між Україною і ЄС було б парафовано ще при Президентові Ющенкові.
Нині входження України в сім’ю європейських народів знову гальмується через ту ж Юлію Володимирівну. В усіх на устах: «Що буде з Тимошенко?» Ніби всі проблеми в Україні вирішені, крім цієї однієї. А Юлія Володимирівна й далi піариться: пише листи і звернення з різних питань, щоб показати всім, що тільки вона дбає про Україну, про опозицію. Радить, як знайти морального політика, котрий би очолив опозицію, звісно, маючи на увазі себе. Не Україна турбує її, а вабить те саме президентське крісло. Може, на цей раз Володимир Путін допоможе. Ми ж так і не знаємо, про що вони домовлялися, крім газових угод.
Себелюбство, владолюбство, славолюбство цієї жінки не мають меж.
Юлія Володимирівна у своїх зверненнях лукаво називає нас «милими й любими». Але для неї милі й любі не ми — вона любить себе в цій державі. Це пора зрозуміти і сказати правду. В Євангелії від Йоанна (8.3) написано: «Пізнайте правду, а правда вас вільними зробить».
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
