Мандик Хасман — український націоналіст

Інвалід Мандик Хасман, який проживає у селі Грибовиця, що на Волині, таки отримав у подарунок обіцяний інвалідний візок. Проте не від місцевих органів влади, а від київських активістів Спілки української молоді. Дізнавшись про те, що інвалід і колишній воїн УПА пересувається на позиченому візочку, люди скинулися по 100, 50, 10 гривень — хто скільки міг, і вручили панові Хасману новий засіб пересування.

У лави Української повстанської армії єврей Мандик Хасман потрапив на початку Другої світової війни, 12–річним хлопцем. Він утік з–під розстрілу, влаштованого фашистами в його рідному селі, прихопивши із собою молодшого брата Савіка та двоюрідну сестру Кайлі. Батька і двох старших братів убили на очах хлопця. На запитання, чи страшно йому було у момент втечі, відповідає просто: «Ні, просто жити дуже хотілося». Діти кілька днів блукали волинськими лісами, доки не вийшли до залізниці та виїхали з небезпечної зони. Переховувалися в українських родинах. Мандик мешкав у селі Біличі спочатку в сім’ї Василя Киця, а згодом — у Сергія Кропивця. Тоді ж охрестився і став Володимиром, взявши нове прізвище — Дмитренко. Але хлопцю знову не поталанило, бо його хотіли забрати на примусові роботи до Німеччини. Тоді він утік до українських партизанів. «Усе найліпше, що було у моєму житті, пов’язане з українською партизанкою. Такого братерського та теплого ставлення до себе я не знав більше ніде, — розповідає пан Хасман, — скажімо, сотенний Хома, в якого я був фірманом, ставився до мене як до рідного сина».

У 1945 році Мандик, разом з іншими повстанцями, потрапив у засідку. Кулеметна черга, випущена з автомата енкаведиста, перебила йому обидві ноги. Ця травма далася взнаки на старість — довелося ампутувати ліву ногу.

Тепер чоловік мріє про те, щоб швидше настало потепління, і він міг виїхати на двір на новому зручному візку.