На одному з будинків у центрі Сум урочисто відкрили меморіальну дошку Олександра Булатовича. Історичний пошук засвідчив: саме тут, на вулиці Воскресенській, він мешкав 1913 року. На дошці два його портрети: офіцера й ченця, — так художник Юрій Чорний спробував відтворити багатогранний образ Булатовича. Проте й двох портретів замало, аби віддзеркалити його життя. Бо якщо про когось кажуть «людина–легенда», то Булатович — ціла збірка легенд, кожної з яких комусь вистачило б для відзначення біографії.

Не здивуюся, коли багато хто з перехожих і сьогодні байдуже ковзне поглядом по увічненому імені. Нічого дивного: воно було забуте десятиліттями. Хоча колись петербурзька світська хроніка називала його «знаменитый Сашка». В Ефіопії його пам’ятають як героя і радника їхнього правителя Негуса Менеліка II. Він отримав срібну медаль від російського Географічного товариства як перший європеєць, який пересік із кінця в кінець Каффу, нині — провінцію Ефіопії, та другий європеєць, який виявив витік африканської ріки Омо. Він став вигнанцем із святого Афону й армійським священиком Першої світової, який піднімав солдатів у атаку. І все це — лише за 49 років, відведених йому небесами.