Мертві об’єднали

29.11.2011
Мертві об’єднали

Сьогоднi жертв Голодомору хлiб не врятує. Їх врятує пам’ять. (Фото Юрія САПОЖНІКОВА.)

Дослідники кажуть, якби не Голодомор та Друга світова війна, нас сьогодні було б понад 80 мільйонів. Але то «якби». Насправді ж нас є лише 46 мільйонів, та й то нам ще довго доведеться лікуватися від історичної амнезії. Принаймні в суботу в 16–поверхівці навпроти свого будинку в Києві я побачила запалену свічку лише в одному–єдиному вікні. А коли біля Монумента жертвам голодоморів служили жалобну панахиду, поряд, біля обеліска Слави — традиційного місця паломництва весільних кортежів — кричали «Гірко!» і рікою лилося шампанське. Невже нікому досі не спало на думку заборонити в день жалоби реєстрацію шлюбів у РАЦСах? Чомусь не уявляю подібного в Ізраїлі, в день, коли там вшановують жертв Голокосту...

 

Уперше разом

Офіційні особи побували біля Монумента жертвам голодоморів ще вранці. Причому вперше в історії України всі чотири президенти разом узяли участь у скорботних заходах. Традиційного покладання вінків не було: Віктор Янукович, Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, а також Прем’єр–міністр Микола Азаров та голова Київської міської держадміністрації Олександр Попов залишили біля ніг бронзової фігурки дівчинки глечики з колоссям і калиною, а також яблука, хліб і квіти. Після цього чотири президенти вирушили до Биківні (подейкують, усi — в одному авто), де взяли участь у жалобній церемонії за жертвами тоталітаризму. Тут уже були вінки і хвилина мовчання. А потім відкрили наріжний камінь майбутнього Меморіалу пам’яті жертв репресій 1936—1941 років. Його Віктор Янукович назвав «символом перестороги проти повторення подібних трагедій на українській землі» і пообіцяв спорудити вже в наступному році.

Хліб та іграшки дітям

У суботу в Музеї пам’яті жертв голодоморів було не проштовхнутися. Біля Книг пам’яті стояли черги — кожен хотів знайти свою малу батьківщину або прізвища рідних, яких забрала голодна смерть. У залі звучала сумна музика, в підсвічниках горіли свічки, а на стінах–екранах «бігли» рядки із прізвищами тисяч і тисяч загиблих. Раз по раз жалібно теленькав дзвін, що висить над входом до музею з боку Дніпра. В цей час на схилах пагорбів волонтери запалювали вогники у сотнях лампадок, якими було викладено велетенські цифри — 1921—22, 1932—33 та 1946—47. Коли смеркне, це нагадування про три голодовки, які пережила Україна в минулому столітті, буде добре видно аж із Лівого берега Дніпра.

До офіційних громадських заходів ще години півтори, а люди йдуть і йдуть. Вони несуть до меморіалу квіти, пучечки колосків (за які в 1933–му можна було поплатитися життям), глечики з зерном, яблука, домашні паляниці і звичайні буханці «Українського». Біля скульптури худенької дівчинки якийсь чоловік примощує плюшеве ведмежа: іграшки — це ще один символічний дарунок, який традиційно приносять українці до меморіалу.

Ближче до другої години дня біля музею значно люднішає. Над головами майорить багато синьо–жовтих прапорів, політичної символіки майже немає. У багатьох на рукавах пов’язані чорні траурні стрічки з написом «Голод–голодомор 1932—33» — їх роздають усім охочим. У цей час від станції метро «Арсенальна» рушає жалобна колона. Траурна хода цьогоріч присвячена дітям — загиблим і ненародженим через голод. Тож учасники ходи тримають у руках незапалені свічки — як символ молодого, непрожитого життя. Історики кажуть, що серед усіх померлих у 1932—33 роках дітей була щонайменше половина. Лише за офіційними даними, у вересні 1933–го за парти не сіли більше мільйона учнів.

Жалобна колона розтягується на сотні метрів, люди йдуть і йдуть. У натовпі трапляється багато знайомих облич — народних депутатів, громадських діячів, майже в повному складі крокує народний хор «Гомін» на чолі з керівником, 83–річним Леопольдом Ященком. Молоді люди несуть плакати з написом «Вбиті від голоду зникнуть без твоєї пам’яті». До речі, акція була ініційована громадськістю, тож сумнівів у тому, що кожен сюди прийшов свідомо і з власної волі, не виникає. Тоді як для вранішнього офіціозу за участю Президента Віктора Януковича та Прем’єр–міністра Миколи Азарова примусово позганяли вчителів і працівників ЖЕКів з усього Києва...

Коли траурна процесія зупиняється, біля монумента представники українського духовенства на чолі з патріархом Філаретом служать панахиду за загиблими. Із чотирьох президентів, які стояли тут пліч–о–пліч уранці, присутні тільки Леонід Кравчук та Віктор Ющенко з родиною... У руках присутніх горять свічки–лампадки, а до пам’ятника все несуть і несуть горщики з зерном, хліб і квіти...

 

ВИСВІТЛЕННЯ

Телеканали зневажили Голодомор

Деякі вітчизняні телевізійні мовники не вшанували належним чином пам’ять жертв Голодомору в Україні, попри рекомендації Нацради з питань телебачення та радіомовлення. Так, заявляє Молодіжний націоналістичний конгрес (МНК), 26 листопада «Новий канал» демонстрував пригодницький фільм «Гаррі Поттер», телеканал «СТБ» — розважальне шоу «Х–фактор. Революція», а ТРК «Україна» пустила в ефір шоу «Хто хоче заміж за мого сина?». Аналогічні претензії є й до низки телеканалів у регіонах.

Відтак МНК уже заявив, що звернеться до контролюючого мовників органу з «вимогою притягти до відповідальності керівництво телеканалів за невиконання указу Президента та розпоряджень Нацради щодо вшанування жертв голодоморів.

  • «Устина могила»

    На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>

  • Легіон січовиків

    У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>

  • Поховали Гію

    Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>

  • «Афганська» родина без Олега

    «...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>

  • Криваве Вогнехреще

    Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>