Там, на горі Кастель

23.11.2011
Там, на горі Кастель

Вид на гору Кастель. (Фото з сайту crimea–land.info.)

Кастель добре помітна з автотраси Сімферополь—Ялта, а ще ліпше — з пляжів алуштинського Професорського куточка. Дай волю нашим спраглим до пригод туристам–мандрівникам — певен, вони залюбки перетворили б її на свою Мекку, враховуючи доступність (до ялтинської автотраси якихось півтора кілометра), неповторний ландшафт iз видом на море, реліктову рослинність і багату історію, бо саме тут колись стояв оповитий легендами форпост середньовічного князівства Феодоро. А так обумовлене державними інтересами антропологічне навантаження на другу, після Аю–Дагу, за висотою гору Південнобережжя обмежується лише постійним перебуванням на ній окремої радіолокаційної роти вітчизняних Повітряних сил.

 

У володіннях прекрасної цариці

У розташування роти «Алушта» ми підіймаємося вузькою асфальтовою дорогою, що змійкою в’ється порослим лісом північним схилом гори. За кермом автівки — заступник командира з виховної роботи капітан Олександр Зайцев. «Бачите темні вертикальні смуги на тому скельному виступі?» — «Авжеж». — «За місцевою легендою, це — сліди крові останніх захисників фортеці цариці Феодоро (Кастель із грецької перекладається як фортеця.— Авт.). Фортеця на горі вважалась неприступною. Але вірних красуні–цариці зрадив один із її зведених братів. Юнак був палко у неї закоханий, але та не відповіла взаємністю. Тоді з відчаю вночі він відкрив ворогам масивні ворота фортеці. Її захисників це застало зненацька, зав’язався кривавий бій. Першою загинула сама цариця. Історики вважають, що та древня легенда має під собою реальний історичний грунт. Хоча б тому, що князівство Феодоро в Криму насправді існувало і його міста–фортеці на Південнобережжі наприкінці ХІV сторіччя поступово впали під натиском генуезців».

Звичайна «точка»

А от сучасну презентацію класичної «точки» вартових неба влаштував для мене сам командир майор Юрій Крепа. Очолює він роту (до речі, одну з кращих у Кримській радіотехнічній бригаді) з 2004 року. Бойова позиція, командний пункт, автотехніка, казарма, два одноповерхові будиночки, лазня розмістились у «замаскованій» дубами, грабами, буком і ялівцем сідловині Кастелі площею близько 45 гектарів.

На території, окрім вартового біля вхідних воріт, — жодної живої душі. Чутно лише поскрипування старих ясенів і дубів — такий собі релакс, наче у санаторії. Найбільше враження, звичайно ж, справило величезне урвище на південному краї гори. Воно майже повністю устелене масивними гранітними уламками. Це начебто місце потенційного виверження вулкана. За словами командира, на початку 50–х років минулого століття, коли Кастель почали облаштовувати для потреб протиповітряної оборони, горловину урвища потужним вибухом завалили гірською породою. Над нею перекинуто сталевий місток, що веде безпосередньо до майданчика радіолокаційної станції. Звідси, себто з висоти 440 метрів (саме така висота гори Кастель), добре проглядається наїжачена хвилерізами пляжна смуга пансіонатів селища Лазурне... Отож відпочивальники всі ці роки ніжилися і ніжаться на морі у буквальному сенсі під пильним оком вояків–локаторників «Алушти». «Ми виконуємо завдання з охорони повітряних рубежів країни у визначеному секторі своєї зони радіолокаційної інформації, — розкриває суть роботи майор Юрій Крепа. — Чергуємо за графіком. Специфіка нашого підрозділу полягає у тому, що у нас на озброєнні станція маловисотного виявлення 19Ж6. Вона здатна угледіти цілі, у яких ефективна віддзеркалююча поверхня невелика, — винищувачі на низьких висотах, вертольоти, безпілотні літальні апарати. Ми перекриваємо простір у радіусі близько 150 кілометрів. Тобто радіолокаційно і візуально фіксуємо у цій зоні геть усі без винятку літальні апарати».

Виявляється, останнім часом найчастіше у полі зору охоронців повітряних рубежів опиняються приватні вертольоти наших скоробагатьків. Усі характеристики гвинтокрилів негайно передаються оперативному черговому бригади. А там уже діють відповідно до усталених вимог і наказів щодо використання повітряного простору.

На землі, себто на самій горі, інколи тривожать локаторників випадкові туристи і пляжники — задля цікавості й екстріму лізуть на гору прямовисними схилами з боку моря, тим самим неабияк ризикуючи. Але, наштовхнувшись на відповідні дороговкази і «колючку», розвертаються назад. А от із заготівельниками кримських першоцвітів і лікарських рослин клопоту у військовиків більше. Нерідко вони свідомо вторгаються на територію військового містечка. Їх затримують і передають у руки екологічних інспекторів або ж міліції.

Квартирне питання

Заходимо з ротним у казарму. Під її дахом компактно розмістилися спальне приміщення строковиків (їх тут усього 11, решта — контрактники), кухня, їдальня, канцелярія, народознавча світлиця, всі побутові приміщення. У них чисто і затишно. Нема проблем у підрозділі з теплом і водою. Вода, приміром, самопливом подається з гірського озера, а далі періодично закачується у накопичувальну двадцятип’ятикубову ємність і хлорується.

Лише теплої пори року на горі ледве не курортна свіжість і благодать. Нині ж починає добряче дошкуляти холодний подих моря. Пориви вітру інколи сягають п’ятдесяти метрів на секунду. Такий вітрюган здатен запросто зірвати легкий дашок на ганку одного з двох стареньких збірно–щитових будиночків — БОСів (будинків офіцерського складу). Вони — за якихось десять метрів від казарми.

Власне, це не спеціальні житлові споруди, а колишні навчальні класи підрозділу, переобладнані вже у новітні часи під службове житло для офіцерів і військовослужбовців за контрактом. В одному з таких БОСів iз сім’єю розмістився і сам командир роти...

Узагалі ж за підрозділом значиться окреме житлове містечко, в тому числі двоповерховий кам’яний будинок, — там, унизу під горою, у щільному оточенні виноградників «Масандри». Його мешканці — винятково колишні військовослужбовці роти. Дехто з них, у кого вже діти обзавелися сім’ями, встиг за останні роки «приростити» службову житлову площу додатковими квадратними метрами, вдавшись до банального самобуду. «Раніше, — пояснює ситуацію майор Юрій Крепа, — їм пропонували квартири в Євпаторії, Джанкої. Але люди не погодилися. Бо кожен пустив тут коріння, знайшов пристойну роботу... Питання в іншому — досі не існує нормального механізму розрахунків за комунальні послуги, ту ж воду. Відставники фактично користуються нашими лімітами, хоча не проти самостійно сплачувати за комунальні послуги. Для цього житло потрібно вивести зі статусу службового і передати у комунальну власність селища Малий Маяк, відтак — перейти на пряме абонентське обслуговування. Селищна рада, у свою чергу, на сесії нещодавно ухвалила відповідне рішення про готовність прийняти містечко».

Пляжне різноманіття

Про справи солдатські розмовляю з самими солдатами. Зокрема, молодою контрактницею з Сумщини, старшим солдатом Мариною Кириченко. Вона на Кастелі вже два роки, за фахом — радіотелеграфіст. Проте весь цей час тимчасово виконує обов’язки начальника складу, де зберігаються продукти (куховарять на горі солдати самі). Мешкає дівчина у вищезгаданому БОСі. Каже, що службою задоволена.

Не нарікає на «кастельську» долю і солдат Олександр Сазонов, призваний із Запорізької області. Це притому, що весь цей час доводилося йому через добу заступати на бойове чергування (майже аналогічний щільний графік і в офіцерів підрозділу). «Це тому, що нас, із минулорічного призову, мало, — пояснює хлопець. — От прийдуть молоді бійці, навчимо їх, і тоді заступатимемо на чергування рідше».

Олександр каже, що найліпше служиться влітку. Мовляв, тоді є якесь різноманіття — у вихідні, наприклад, під керівництвом офіцерів хлопців організовано «спускають» з гори на закріплені за частиною пляжі Лазурного або ж Алушти.

 

ДОВІДКА «УМ»

Гора Кастель — пам’ятка природи з 1964 року. Має однакове з Аю–Дагом походження. Це — вулкан, «який не відбувся». Куполоподібної форми масив магматичної породи застиг на невеликій глибині. Серед кам’яних глиб зустрічаються рідкісні мінерали, зокрема кальцит і пірит. Південні приморські схили Кастелі покриті густими заростями вічнозеленої іглиці, ладанника, жасмину. Ближче до вершини зустрічаються фісташка туполиста, сосна кримська, дуб пухнастий. На цій горі, єдиному місці в Криму, росте рідкісна папороть — анограма тонколиста.

 

СВЯТЕ МІСЦЕ

Ще з літа чекають в «Алушті» духівників місцевої єпархії. Вони мають встановити й освятити у військовому містечку пам’ятний хрест Миколаю–святителю. Колись на горі височіла його свята обитель. Хоча тутешні краєзнавці стверджують, що взагалі тут, навіть за часів ханства, височіли аж чотири християнські храми. Хай там як, місце це намолене віками, відтак має особливу ауру.

  • У бiй проти москалiв... веде Суворов?

    Частини та з’єднання Збройних сил України досі не мають назв і символів, пов’язаних з українською історією та її національними й військово-історичними традиціями. >>

  • «Викликаємо вогонь на себе!»

    Смерть, яка могла стати його смертю, Володимир Муляр тепер бачить часто — запис відеосюжету горезвісного російського каналу «Анна ньюс» він скачав собі у смартфон як пам’ять про пекло, пережите на трасі Бахмутка. В другій половині жовтня 2014 року саме тут була найгарячіша точка АТО — легендарний 32-й блокпост, крайній форпост українських Збройних сил, що на два тижні опинився в оточенні терористів. >>

  • Призов по-київськи

    Тим, хто в непростих умовах став до зброї рік тому, потрібна заміна. Саме з цією метою військові комісаріати виконують нові завдання з комплектування Збройних сил України та інших військових формувань. Цими днями завершується перший етап четвертої черги часткової мобілізації. >>

  • Героїзм кіборга «Динамо»

    Олексій Дурмасенко, боєць 93-ї окремої механізованої бригади, став відомим за тиждень до своєї смерті, коли дав інтерв’ю «Радіо «Свобода» під час приїзду до рідного Києва в короткострокову відпустку. Перед тим 25-річний солдат із позивним «Динамо» пройшов бойове хрещення як «кіборг»: упродовж 12 діб захищав Донецький аеропорт, цей «український Сталінград Донбасу». >>

  • Ешелон свідомих

    Не на схід, а на захід відбув позавчора з Києва ешелон із першою командою мобілізованих у рамках першої в цьому році черги мобілізації. «Будуть і наступні відправки, але кожна — спочатку в навчальні центри, а не в АТО. Усі мобілізовані проходитимуть через навчання. Від 30 до 45 діб триватиме бойове злагодження», — пояснює Віталій Чекаленко, комісар Дарницького районного військового комісаріату. >>

  • Ордени старлея Коли

    Його позивний — Кола. Донедавна він полюбляв цей напій. Тепер не п’є — не може. Бо в Маріуполі в блокаді, коли вже не було води, довелося не раз на колі «мівіну» запарювати... >>