Не так давно вiдсвяткували 20–річчя Незалежностi. Але у свiтлi тих подiй, що вiдбулися, виникає запитання: а чи дiйсно ми є незалежними, якщо у святковий день головнi вулицi столицi забитi тисячами озброєних спецназiвцiв? Залишається дивуватися цинiзму влади, яка за кордоном розказує про якусь демократiю.
Через 20 рокiв вiд тiєї визначної подiї мову моїх дiдiв–прадiдiв називають «кугутською», дiалектом «вєлiкага, магучєга» або взагалi такою, яка не має права на iснування. В якiй ще державi високi посади очолюють люди, якi не володiють державною мовою? А в нас «варяги» з росiйським (та й не тiльки!) корiнням диктують нам — титульнiй нацiї, яким «язиком» нам говорити. Звичайно ж двома, з перевагою «русского». Але роздвоєний язик мають лише змiї... Дехто не сприймає серйозно цiєї загрози, але вiд того, що ми, як страус, заховаємо голову в пiсок, вона не зникне.
У нормальної порядної людини викликає шок заява Колеснiченка про те, що вiн не бажає, щоб його дитина вчила українську мову i тому в дитсадках Києва треба спiлкуватися росiйською. Для цього готують закон: якщо п’ятеро «русскоязичних» батькiв напишуть заяви, то дитсадок повинен стати росiйськомовним. А куди ж подiтися українським дiтям? Ну ненавидиш ти все українське, то чого прешся в Київ, а не в Москву чи в Сибiр, де почуватимешся як риба у водi...
А русифiкацiя набирає все бiльших обертiв. Усiм вiдомо про закриття українських шкiл на Донеччинi та Луганщинi. Але ж там живуть не лише росiяни. Тисячi людей пiсля вiйни та у страшнi 30–тi їхали на шахти з Полтавської, Сумської та iнших областей, щоб вижити. Тисячi українцiв iз Заходу депортували на Донбас, аби знищити рух опору проти «совєтской властi». То де ж цi люди подiлися? І хiба їхнi дiти та онуки не хочуть навчатися рiдною мовою?
Недавно читала в однiй iз газет про те, як група людей iз Захiдної України приїхала у Крим на екскурсiю. Побачивши людей у вишиванках, один iз мiсцевих жителiв процiдив крiзь зуби: «Понаєхалi здєсь... фашисти». То як нам, українцям, ставитися до таких фактiв? Бути толерантним тодi, коли тобi на твоїй землi плюють в обличчя? Чи не занадто ми добрi й терплячi? Протягом вiкiв гостиннi українцi зустрiчали чужинцiв хлiбом–сiллю, але дехто з тих «гостей» виявився невдячним i, сiвши господарям на голову, ще й звiсив ноги.
Мене та моїх рiдних, друзiв обурив той факт, що в День Незалежностi у Севастополi пiдняли росiйськi прапори. Уявiмо, що було б українцям, якби вони в Росiї вивiсили жовто–блакитнi? У нас влада промовчала. Щодо Севастополя як «города русской слави». Історичнi факти — рiч уперта. Починаючи ще з XVIII i аж до початку XX столiття, у царську армiю i флот брали мiцних статурою, розумних i працьовитих селянських хлопцiв з України. Отож i досi в моєму рiдному селi Пiдставки на Сумщинi є мiсцина в урочищi Пробужка, яка називається Матросове. Тут є могила з пам’ятним знаком, де поховано колишнього моряка Близнюка Павла Степановича, який служив на «Корейцi» пiд час росiйсько–японської вiйни. Щоб не вiддати ворогу кораблi «Варяг» i «Кореєць», екiпажi пiсля бою вирiшили потопити їх. За мужнiсть i вiдвагу, проявленi в бою, десятки українцiв були нагородженi Георгiєвськими хрестами, серед них й Близнюк. Крiм того, їх запросили до царського палацу на святковий обiд. Пiсля трапези та вручення нагород морякам подарували ще й по набору срiбного посуду. Повернувшись додому, Павло одружився i зайнявся хлiборобством. Сiм’я жила у Пробужцi, де з давнiх–давен поселилися козаки (рiд Близнюкiв теж має козацьке корiння). Срiбний посуд довго зберiгали у родинi як цiнну релiквiю, проте у страшний 1933–й господар, рятуючи дiтей вiд голодної смертi, вiднiс його i вiддав за безцiнь у «торгсин». Пiд час Голодомору помер, на жаль, i сам Павло Степанович. Односельцi і зараз гордяться своїм героєм...
А скiльки ж таких героїв було по всiй Українi, у кожному селi. Та й за радянських часiв на кораблях та пiдводних човнах серед членів екіпажів була бiльшiсть українцiв. То мiстом чиєї слави є Севастополь?
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
