Притягнення до суду й арешт колишньої Прем’єр–міністра України Юлії Тимошенко — резонанснi подiї серпня–вересня. Упродовж цього часу суд розглядав газовi угоди 2009 року. Як з’ясувалося, вже в 2010 році Тимошенко погодилась на ціну, яка в півтора раза вища за європейську, тодi як ціна за транспортування газу через Україну була відповідно заниженою. Уклавши, як її називають нинiшнi урядовцi, кабальну угоду, вона тим самим впроваджувала в життя московську тезу про Україну як про несправжню державу і одночасно грубо порушувала ст.18 Конституції України, згідно з якою співробітництво з іншими країнами повинно бути взаємовигідним і будуватися за загальновизнаними нормами міжнародного права. Хіба це не є зрадою національних інтересів України? Оскільки енергоносії є суттєвою частиною при виробництві більшості видів продукції, то одним розчерком пера Тимошенко зробила економіку країни неконкурентоспроможною на світовому ринку.
До того ж поведінка Тимошенко на суді, образи судді, який ще рішення у справі не приймав і не давав підстав для такої поведінки, призвели до цілком природної реакції — її посадили за ґрати. Було несподіванкою, що колишня Прем’єр–міністр повелася, як на базарi, але схоже, що в такий спосіб Тимошенко сподівається підняти свій рейтинг. Та, зрештою, які ще аргументи вона може викласти на свій захист?
...Згадаємо також гострий конфлікт помаранчевої доби — між Президентом і Прем’єр–міністром, які проголошували себе представниками національно–демократичних сил. Саме цей конфлікт знищив помаранчеві сподівання і привів Януковича у крісло Президента. Але Тимошенко була рекомендована Президентом на посаду Прем’єра, а не навпаки, то саме Тимошенко мала узгоджувати свої дії з Президентом, а не навпаки. Якби в Україні існував суд присяжних, то, на мою думку, він міг би кваліфікувати цей скандал як свідчення про зраду Тимошенко.
Час іде. До влади прийшов новий Президент Віктор Янукович і зразу ж почав залагоджувати газові стосунки. Для цього він у перші ж дні свого правління продовжив угоду про перебування в Криму російської військової бази до 2042 року, цим самим порушивши Конституцію України: ст. 17 — «На території України не допускається розташування іноземних військових баз»; ст. 9 — «Укладання міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення змін до Конституції України». Нарешті, зміна до розділу I Конституції України, де мiстяться цi статті, «затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України». Пригадується, і сам Президент обіцяв укладену угоду поставити на референдум.
Утiм усім відомо, який скажений тиск здійснює Москва, коли йдеться про перебування флоту Росії в Севастополі. Поступки лише розпалюють апетит, і якщо сьогодні ми даруємо їм Севастополь, то завтра вони заберуть і Крим, і Україну. Але навіть Європа і світ потроху поступаються Росії (розчленування Грузії, права людини в Росії тощо), то чи не варто і нам поки що поступитися? Відповідь на цей виклик не повинна залежати від особистих рис Президента — на нього мав дати відповідь народ України на референдумі. Його Президент так і не призначив.
А яку вигоду від цієї угоди отримала Україна, невідомо, бо ми й досі платимо за газ найвищу ціну в Європі. Тому наш уряд знову почав порушувати питання про ціну на газ. Озираючись на попереднiй досвід, можна здогадатися, що тепер планують подарувати Росії нашу газотранспортну систему й одержати трошки дешевший газ (так було в Білорусі). Але якщо ми врахуємо вартість нашої газотранспортної системи, то зразу збагнемо — йдеться про подальше підвищення ціни на газ!
Для окозамилювання заговорили про можливість звернення України до міжнародного суду, який би анулював угоду Тимошенко. Прем’єр Азаров дуже наляканий пунктом угоди, який забороняє вихід iз неї в односторонньому порядку, але це даремний переляк. Якщо ми виходимо з угоди, то і пункт, який забороняє відмову від угоди, ми теж не виконуємо — тільки й усього. Зрештою, якщо Азарову так потрібна підстава для розірвання угоди, то нехай погодиться на вислів «кабальна угода» і розірве її на цій підставі. Утiм питання складне, і радити тут легше, ніж робити. Але продавати Україну не треба за жодних підстав.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
