Хочеш їсти? Ходи пішки!

22.09.2011
Хочеш їсти? Ходи пішки!

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

За результатами проведеного «УМ» опитування, більше 70 відсотків щомісячних витрат студентів ідуть на потреби харчування. І якщо ціни на насущні продукти в супермаркетах вражають, то цінники в їдальнях вищих навчальних закладів, попри сезонне зниження вартості овочевої продукції, не перестають шокувати зголоднілих студентів вишів з року в рік.

 

Чисто, проте дорого

Один iз найпрестижніх ВНЗ держави — Київський Національний університет ім. Т. Г. Шевченка, як вдалося з’ясувати «УМ», може також похвалитися і найвищими цінами у студентській їдальні. Щоправда, це не зупиняє студентів, які з першим покликом дзвінка на перерву починають вишиковуватися у довжелезні черги. У двох габаритних їдальнях та двох менших буфетах корпусу Інституту журналістики та Інституту міжнародних відносин, а також у комфортабельних буфетах «червоного корпусу» знайти вільний столик під час перерви доволі складно. Та якщо охочих попоїсти чимало, то раціон у кожного індивідуальний: кожен задовольняється тим, на що вистачає грошей.

Комплексний обід тут обійдеться щонайменше у 30 гривень: гарячі страви від 3 до 7 гривень, гарніри — починаючи з 5 гривень за порцію. А ось додати до свого раціону салати та м’ясні вироби, як правило, можуть дозволити собі далеко не всі, адже ціна на рибу, котлети і відбивні коливається від 10 до 15 гривень. Елементарне додавання цифр на цінниках та підрахунок кількості навчальних днів виводять сумну картину: середньої стипендії в розмірі 650 гривень вистачить рівно на двадцять робочих днів. Утім лише за умови, що харчуватиметься спудей, не перебираючи харчами, раз на день, а до університету ходитиме пішки.

«Я не бачу сенсу платити такі кошти за холодні гарніри і доволі малі порції. Якщо порівнювати з іншими закладами харчування, то для звичайних студентських їдалень — це занадто дорого. До того ж до другої зміни їжі майже не залишається, буфети закриваються рано, під час перерви доводиться вистоювати великі черги. Поки дочекаєшся — вже й на пари пора повертатися. Часу вистачає хіба на чай чи каву з булочкою», — нарікає у розмові з «УМ» студентка 4 курсу спеціальності «видавнича справа та редагування» Ірина Снозик. Її сусідка за столиком Тетяна додає: «Дорого, але асортимент великий — тут не посперечаєшся. Проте повністю на саму лише стипендію щодня не наїсися. Тому харчуюся вдома або в найближчих до інституту кав’ярнях, бо навіть там можна поїсти значно дешевше».

Та хоч ціни і не радують тонкі гаманці студентів, а тим, хто навчається у другу зміну, скуштувати гаряченького доводиться нечасто, санітарно–гігієнічні та естетичні умови в їдальнях КНУ не дають приводу для нарікань: завжди чисто, прибрано, залишений посуд миттєво прибирають, а для кращого поглинання їжі у буфетах лунає приємна музика і випуски студентських радіопрограм.

Альтернативне харчування

Значно більший вибір у студентів Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут». У студмістечку працює велика загальна їдальня. Окрім неї, кожний навчальний корпус має свої буфети зі спільним асортиментом, утім регулярним і різноманітним наповненням меню на день. Особливо студенти полюбляють їдальню в корпусі № 12, де щоранку привозять свіжу випічку — кекси і булочки — які розлітаються за лічені хвилини. В 22 корпусі зголодніле студентське братство споживає гарніри і бутерброди. Біля корпусу №7 розташована велика їдальня, де повноцінний обід коштує близько 20 гривень, проте студенти скаржаться: і інтер’єр, і смак їжі нагадують совкові часи. Незадоволені студенти і тим, що в буфетах ціни перевищують навіть ціни у кіосках, розташованих на території КПІ. Керівництво пояснює: буфети сплачують вищий податок за продаж продуктів харчування, ніж кіоски, які оподатковуються за єдиним чітко встановленим податком. Тож найдешевше, вклавшись у десять гривень, можна хіба перекусити і випити чаю.

Ще одне улюблене місце для обіду «кпішників» — заклад «КПІ — World», де комплексний обід коштує приблизно 25 гривень. Утім бiльшість студентів Політеху харчується у приватних закладах, розташованих поблизу студмістечка: «Дрова», «Форнетті», в мережi Домашньої кухні. Гроші, стверджують, практично ті самі, а все ж смачніше. «Традиційно витрачаю на харчування в університеті 15—20 гривень на день, якщо їм один раз. Стипендії вистачає, але якщо враховувати, що треба платити за гуртожиток, то на одну стипендію не прохарчуєшся», — каже студент 4 курсу НТУУ «КПІ» Ян Савченко.

Задоволені харчуванням студенти Київського національного університету імені Вадима Гетьмана. Особливо ті, хто навчається в корпусі №7. Та й не дивно, адже їдальня нова — побудована зовсім нещодавно. У межах 23—25 гривень тут можна замовити суп, кашу з відбивною, компот iз булочкою. Відтак їдальня є популярною не лише серед учнів вишу, а й серед офісних працівників сусідніх установ. Утім батьки, чиї діти приїхали з периферії, часом нарікають. «Нам виходить значно дешевше передати дитині смачно приготовлену домашню їжу потягом чи через знайомих, ніж передавати великі суми грошей на дорогі шкідливі бутерброди, батончики чи несолені каші, які змушені їсти наші діти в студентських їдальнях», — має свій погляд батько студента 3–го курсу КНЕУ імені Вадима Гетьмана Олександр Іванович.

  • Наука від Різуна

    Після виходу в «УМ» публікації «Заплатіть і... виселяйтесь», у якій ми написали про порушення студентських прав у гуртожитку №18 Інституту журналістики Київського Національного університету ім. Т. Г. Шевченка, на вулицю Єреванська, 14д навідалася перевірка, створена за наказом ректора Леоніда Губерського. Утім її візит можна було передбачити значно раніше: про наближення ревізорів свідчили хоча б декілька зривів пар для «роз’яснювальної роботи», яку проводив з усіма п’ятьма курсами директор Інституту журналістики (ІЖ) Володимир Різун. Паралельно з ним аналогічні «виховні співбесіди» провела комендант гуртожитку Марія Апанович. >>

  • Заплатіть і... виселяйтесь!

    Поки столична влада намагається знайти достатню кількість місць для розселення іноземних гостей, які відвідають нашу державу під час чемпіонату Європи з футболу, на столичні виші покладено обов’язок привести придатні для заселення житлові площі до прийнятного рівня. Утім більшості ВНЗ доведеться «ламати голову», де взяти необхідні гроші, не чекаючи на державну допомогу. Відтак, побоюються спудеї, фінансовий тягар ляже на плечі тих, чиї роки навчання і проживання в гуртожитку збiглися з проведенням у державі свята футболу. >>

  • Парта для панночки

    Незвичайний навчальний заклад почав свою роботу в селі Новодмитрівці Золотоніського району на базі тамтешньої школи. А ініціатором створення школи шляхетних українок, де навчаються не лише старшокласниці сільської школи, а й дівчата з районного центру, є директор Новодмитрівської школи Олександр Тукало. >>

  • Примо­ро­жений тренінг

    Більше півтисячі молодих людей взяли участь у першому Всеукраїнському молодіжному фестивалі «Фабрика майбутнього», який розпочав роботу на базі Севастопольського туристичного центру «Золотий берег». Проект зібрав у селищі Орловка неподалік Севастополя активістів з усіх областей України. Учасників поділили на команди, за якими закріпили досвідчених тренерів та інструкторів. Щодня активна молодь спілкувалася з відомими та авторитетними науковцями, політиками, арт­діячами, журналістами, зірками шоу­бізнесу, спортсменами тощо. >>

  • Пошити собі «вуха»

    Ольга Шамрай свого часу дуже захоплювалася японською культурою та власне аніме. Спочатку це було лише у вигляді перегляду мультфільмів, а потім дівчину захопив властивий цій культурі вид творчості — косплей — переодягання в улюбленого персонажа. Не оминуло це й Ольгу, якій одного разу закортіло вдягтися відьмою. Але як же так сталося, що Оля сама почала шити? >>

  • «Золотий байт» шукає розумних

    Найбільший відкритий чемпіонат для талановитої молоді, яка захоплюється ITтехнологіями, проводиться вже вчетверте з ініціативи Комп’ютерної академії «Шаг» і охоплює 13 міст України. У 2010 році конкурс зібрав більше 5,5 тисячі учасників. >>