До української спiльноти

Останніми днями, під час моєї хвороби і тривалої відсутності в Києві, у пресі й засобах масової інформації почало фігурувати моє прізвище у зв’язку з листом до Президента, з текстом якого я нарешті ознайомився сьогодні, повернувшись до Києва.

Вважаю за необхідне заявити, що зміст і тон цієї витриманої у лакейському стилі петиції до царя–батюшки мені чужі і суперечать моїм моральним принципам. Я згодний з тим, що боротьбу з коруп­цією в Україні слід провадити найактивніше (згадаймо нереалізоване Чорноволове «Бандитам — тюрми!»), але не на словах і обіцянках–цяцянках, а реально. Тому що корумпованою є вся система нинішньої української влади, яка стала фактично окупаційною і втратила людську подобу. Божого й людського суду потребують суціль продажне судочинство, здирницький бізнес, фарисейство церковного життя так званого московського православія в Україні; корупція вразила науку, медицину, освіту, культуру, податкову й пенсійну системи — Україну неухильно ведуть до нової Руїни — через демонтаж її найвищих національних цінностей, через насадження рабства, повальну русифікацію і люмпенізацію.

Стосовно ж конкретного листа, то мого підпису під ним нема і не могло бути. Мені зателефонували і спитали, чи не взяв би я участь у підписанні групового листа на захист Сергія Квіта та Ольги Богомолець.

Я, який завжди підписував правозахисні листи до Брежнєва, Косигіна, Щербицького, Горбачова та в найвищі міжнародні організації на захист демократії й оборону репресованих, відповів згодою, але сказав, що мені потрібен текст листа. Більше до мене ніхто не телефонував.

Я глибоко обурений появою мого прізвища під текстом, який, як на мене, компрометує будь–яку порядну людину, людину честі.

Вважаю такі дії неприпустимими навіть у нашому вкрай корумпованому суспільстві і прошу оприлюднити цю мою заяву.

Лесь ТАНЮК