Двоголове безголів’я

17.06.2011
Двоголове безголів’я

Так виглядав пам’ятник iз двоголовим орлом раніше...

Про наміри повернути на маківку пам’ятника коменданту Полтави часів відомої битви Олексію Келіну двоголового російського імперського орла наближені до тодішньої міської влади діячі вперше заговорили у 2007 році. Згідно з їхніми задумами, відреставровані старі та набудовані нові пам’ятки до 300–річчя баталії «тягли» більш ніж на 300 мільйонів гривень (!) і, по суті, перетворювали Полтаву з «серцевинного» українського міста на такий собі доважок до поля трагічної для нашої держави битви. Та оскільки згадана сума була явно непідйомною, то й подібні пропозиції сприймалися більшістю, як чергові прожекти ласих до бюджетних і спонсорських грошей та водночас знаних своїми українофобськими витівками можновладців. Зрештою, напередодні «ювілею» баталії обійшлися переважно «косметичним» ремонтом пам’ятників, у тому числі й полковнику Келіну. Однак 27 червня минулого року під час відзначення 301–ї річниці Полтавської битви архітектор Валерій Трегубов заявив перед телекамерами, що проект відновлення двоголового орла готовий, тож він вгніздиться на монумент уже до Дня міста, тобто до 23 вересня.

 

Общипаний «мутант» ожив...

Така «новина» приголомшила патріотично налаштовану громадськість краю, представники якої почали писати «ноти» протесту, влаштовувати відповідні акції (найрезонанснішим стало общипування двоголової курки–«мутанта» активістами руху «Простір свободи», про яке «УМ» повідомляла). Тож утелющити імперського орла в Полтаві перед місцевими виборами не наважився навіть тодішній мер–українофоб Андрій Матковський. Хижий птах залишився «літати» тільки в коментарях, у тому числі й можновладців. Зокрема, відповідаючи на запитання власкора «УМ», голова облдержадміністрації Олександр Удовіченко зазначив, що «не бачить проблем» у поверненні пам’ятнику історичного вигляду й не радить «приплітати» сюди політичні оцінки. Новий мер Полтави Олександр Мамай також підтримав «двоголовий» проект, який йому «дуже сподобався». Причому власну прихильність до пернатого символу він пояснив тим, що... багато його родичів живуть у Санкт–Петербурзі.

Та чому влада, форсуючи події, «забула» порадитися з тими, хто живе у Полтаві? Даючи відповідь на це запитання власкора «УМ», «гуманітарний» заступник міського голови Діонісій Каплін (днями він подав у відставку, щоб готувати «мерську» політсилу до парламентських виборів), був небагатослівним: «Якщо є бажання в російських бізнесменів потратити на це гроші, вкласти їх у туристичну привабливість нашого міста, ми це тільки вітаємо». За таких обставин пан Трегубов розгорнув іще бурхливішу діяльність. Тим паче що, як з’ясувалося невдовзі, ескізний проект його авторства вже втілений у метал скульптором Сергієм Олешком. Старання проектанта і скульптора профінансував місцевий бізнесмен, більш відомий як зять впливового російського генерала (непосильна праця останнього на ниві військово–промислового комплексу сусідньої держави дозволила його родичам стати власниками «найкозирніших» торгово–розважальних комплексів у центрі Полтави). Отже, одним треба відзвітувати за одержані гроші, а іншим — відрапортувати про взяття ще однієї фортеці в «городє слави русского оружія» до 27 червня, тобто до чергової річниці Полтавської битви.

Спочатку зробимо, а потім дозволу запитаємо

Як розповів «УМ» завідувач відділу туризму та охорони культурної спадщини управління культури міськвиконкому Віталій Павлов, жодного офіційного дозволу органів влади на так звану реконструкцію пам’ятника Келіну iз встановленням двоголового орла не існує. За його словами, перед такими «дозвільними» рішеннями міськради чи міськвиконкому необхідно погодити їх принаймні з двома депутатськими комісіями, а у випадку «поляризації» думок зазвичай влаштовують ще й громадські слухання. Станом на середину червня, тобто фактично за десять днів до обіцяного «вознесення» двоголового орла на постамент, не було навіть обов’язкових «комісійних» погоджень. Більше того, вже на першому засіданні з цього приводу міської комісії з найменування та перейменування елементів міського середовища й інфраструктури, увічнення пам’яті осіб та подій, що відбулося кілька тижнів тому, знані полтавські історики, науковці оцінили згаданий проект як відверто провокативний, політизований і, м’яко кажучи, несвоєчасний. Тож згадану «пернату» пропозицію на комісії навіть не ставили на голосування — інформацію про неї вирішили просто «взяти до відома».

Беззастережно схвалила «орлиний» проект тільки художня рада Полтави, яка є дорадчим органом міськвиконкому (спробуй–но щось заперечити, знаючи позицію мера, тобто власного шефа). Напозір же «дорадники» уподібнилися зовсім не орлам — страусам: мовляв, у творінні колег не хочемо бачити нічого іншого, крім досконалої художньої форми. Водночас на засідання худради запросили провідника громадської ради при міськ­виконкомі, котрий, за словами голови обласної організації Національної спілки художників України Юрія Самойленка (він єдиний не долучився тоді до хору «одобрямсу»), фактично пообіцяв забезпечити сумнівному проекту підтримку повпредів громади. Бодай «звуженим» складом громадської ради, тобто членами її правління.

Упіймати птаха руками... Венери Мілоської

Однак розширене засідання останнього з «презентаційною» доповіддю Валерія Трегубова перетворилося на більш ніж «гарячу» дискусію. Надто після того, як пан Валерій почав звинувачувати критиків одіозної затії в необільшовизмі, нерозумінні високого мистецтва, яке нібито передбачає відновлення навіть «автентичних» рук Венери Мілоської... Незрозуміло тільки, чому зовсім іншими руками воза поставили попереду коня? Відповідаючи на це запитання власкора «УМ», Валерій Трегубов зазначив: «Якщо йдеться про новий об’єкт, можливі громадські обговорення, винесення питання на референдум тощо. Коли ж ідеться про реставрацію історичного об’єкта, то це мають вирішувати фахівці — історики, архітектори, митці. А не сантехніки, не електрики й не хірурги». Логіка, м’яко кажучи, дивна. Хоча б тому, що у знаковому місті України сантехніків, електриків і хірургів живе незрівнянно більше, ніж «пригодованих» українофобськими проектами архітекторів, митців і політиканів... Тих, які хочуть жити у власній державі зі своїми символами, а не на «окраїнах» чужих імперій з їхніми орлами, коронами, зірками, червоними прапорами тощо.

Чимало з них уже заявили про наміри приїхати в Полтаву, щоб не допустити встановлення тут імперського символу, під яким упродовж кількох століть нищилося все українське, або скинути його з «п’єдесталу». Неважко здогадатися, що для захисту двоголового «мутанта» сюди неодмінно прибудуть і провокатори з іншого «берега» чи навіть сусідньої країни. Отже, біля «відновленого» полтавського орла непримиренні опоненти «скубтимуть пір’я» один одному ще затятіше, ніж це робилося 9 травня у Львові? На неприпустимості розпалювати подібні пристрасті ще однією провокацією від влади наголошували майже всі учасники згаданого розширеного засідання правління громадської ради при Полтавському міськвиконкомі, зокрема етнічні росіяни.

«Таке яблуко розбрату нам не потрібне»

«Якщо раніше у мене виникали сумніви стосовно доцільності встановлення в Полтаві ще одного орла, то після травневих львівських подій вони остаточно розвіялися: таке яблуко розбрату нам не потрібне», — сказав економіст, член правління ради Олег Георгієвський. «Також вважаю нав’язування того орла питанням надуманим, заполітизованим і несвоєчасним», — зазначила активістка міської спілки жінок «Чураївна» Таїсія Тронь. «Не треба баламутити й без того роздратований сьогоднішніми злиднями полтавський люд, — переконана голова комітету громадської ради Антоніна Панченко. — Коли до того «орлиного» мецената за фінансовою допомогою зверталися наші інвалідські організації, він казав, що в нього немає грошей. А на те, щоб ми отут між собою сварилися, російських коштів завжди вистачає».

«Коли минула міська влада двічі виривала й викидала на смітник, як непотріб, встановлені громадськістю на полі Полтавської битви й освячені хрести на честь козаків–«мазепинців», глумилася над пам’ятником видатному гетьману, наближені до неї «специ» мовчали, фактично виправдовували те варварство, — пригадав активіст козацького руху Володимир Зайцев. — Тепер же вони переконують нас у необхідності відновлювати символи російського самодержавства. То що ми «реставруємо» — свою державу чи спочилу в Бозі імперію?». «Це не реставрація пам’ятника, а провокація», — підсумував голова обласної організації Спілки ветеранів Збройних сил України Леонід Мошенець. Зрештою, після бурхливого обговорення питання поставили на голосування: семеро членів правління громадської ради були категорично проти так званої реставрації пам’ятника Келіну з відновленням двоголового орла і лише один (сам голова ради) підтримав згаданий проект. Така ось промовиста арифметика...