У нарисі Івана Крайнього про видатного українського етнографа Антона Онищука прочитала: «Вiдомостi про мiсцепоховання Антона Онищука, його документи, особисте майно та долю доньки Ольги, якій на момент арешту батька виповнилося 26 років, у архівах України вiдсутнi». І тут мене нiби осяяло — та це ж тьотя Оля, Ольга Антонiвна. А потiм виникли сумнiви — не таке вже й рiдкiсне прiзвище. Зателефонувала до Івано–Франкiвська, а Іван Миколайович порадив: «Напишiть у газету, i нам у Івано–Франкiвську буде цiкаво прочитати».

Тут я згадала, що у старому телефонному записнику батькiвською рукою рокiв 30 або й 35 тому записаний телефон. Звичайно, власникiв його вже давно немає, але раптом якась ниточка. Мабуть, таки пiд Новий рiк трапляються дива, бо саме на Маланки вiдповiдає на мiй дзвiнок... онук Ольги Антонiвни. А тепер повернiмося в далекi часи.

Незвичайне захоплення має черкащанка Світлана Кельм — вона дарує друге життя звичайним скляним пляшкам. Близько десяти років пані Світлана, котра працює вчителем образотворчого мистецтва в Черкаській школі №10, перевтілює порожню «тару» на героїв улюблених казок та фільмів. Тож тепер усі друзі та знайомі приносять їй порожні пляшки цікавої форми.