Історична правда про Івана Мазепу полягає, на переконання автора першої Конституцiї України Пилипа Орлика, в тому, що в Українi не було бiльш величнiшої людини, нiж Мазепа.
Дорогi й близькi iсторичнi розвiдки про Мазепу для мешканцiв Диканського краю, позаяк знаменитий гетьман доволi часто перебував у Диканьцi. Саме iз Диканьки летiли до Петра I доноси на гетьмана вiд його кума i генерального писаря Вiйська Запорiзького Василя Кочубея...
Пiд Диканькою, в селi Великi Будища, 8 квiтня 1709 року Мазепа разом iз кошовим отаманом Костем Гордiєнком домовлявся зi шведським королем Карлом XII про спiльнi дiї, спрямованi на визволення вiд московського гноблення... Недалеко вiд Диканьки вiдбулася вiдома Полтавська баталiя, перемога в якiй, на жаль, так i не дiсталася волелюбному гетьману...
Немає якихось таємних причин, через якi гетьман пов’язував подальшу долю України саме в союзi зi Швецiєю.Це була вiдповiдь на погане ставлення московської влади до українцiв — у той час становище українського народу було важким. У листi гетьмана до І. Скоропадського вiд 30 квiтня 1708 р. читаємо: «Ворожа нам здавна сила московська почала забирати українськi мiста у своє посiдання, наших людей ограбувавши i повиганявши, i це чинять не лише в Стародубському, Чернiгiвському i Нiжинському полках, але й до Полтави ординовано два полки».
Зважаючи на цi тяжкi обставини, гетьман тому й планував «до останньої краплi кровi воювати з москалями так довго, доки не визволиться наша Малоросiйська отчизна й Вiйсько Запорозьке вiд деспотичного московського ярма».
Розумiючи складнiсть внутрiшньої та зовнiшньої ситуацiї, в якiй перебувала Україна, багато iсторикiв полишили всi пропагандистськi казочки начебто про непоряднiсть Івана Степановича Мазепи чи його схильнiсть до зрадництва. Пояснюючи полiтичну поведiнку Мазепи, маркiз де Бонак стверджував: «Вiн стояв на голову вище багатьох князiв, особливо це стосувалося благородства його характеру. Вiн вирiшив за краще бути рядовим у вiльному краї, анiж бути головним управляючим України пiд п’ятою Москви». Олександр Рiгельман, iсторик росiйсько–монархiчного спрямування, нiмець родом, визнавав: «Вiн заключив союз зi шведським королем, щоб таким чином позбавитися залежностi вiд росiйського государя, утверджуючи своє положення в Українi як самостiйного князя». Олекса Мартос, українець у росiйському офiцерському мундирi, записав у 1811 роцi: «Вiн був друг свободи i за це вартий поваги нащадкiв. Пiсля його вiдходу iз Малоросiї пожильцi її загубили свої права, такi священнi, якi Мазепа довго захищав iз властивою кожному патрiоту любов’ю i палом. Мазепа найосвiченiший, найлюдинолюбнiший чоловiк, вправний полководець i повелитель вiльного, отже щасливого, народу».
У новi часи не тiльки українськi, а й росiйськi iсторики почали розважливiше i з розумiнням аналiзувати дiї гетьмана Мазепи. У бiльшостi своїй вони дiйшли висновку, що рiшення гетьмана iти на союз зi Швецiєю було продиктовано здоровим глуздом.
Росiйський iсторик Олександр Брюкнер писав, що союз Мазепи з Карлом XII «не може бути бiльше неморальним, як союз, що пiдписав Кантемир, молдовський господар, з Петром Великим проти турецького султана». Ще один росiйський iсторик, М. Богословський, наводить слова з листа фаворита Петра I О. Меншикова до царя: гетьман «це учинив не задля однiєї своєї особи, а задля всiєї України». Марксистський iсторик М. Покровський не називає Мазепу «зрадником». Навпаки, вiн звинувачує тодiшню росiйську владу в намаганнi поступово знищити Козацьку Державу i зробити на її мiсцi московську провiнцiю.
«Зрадником» Мазепу зробив Петро I, вбачаючи в його дiяльностi волелюбнi намiри щодо побудови вiльної України. Щоб ще бiльше дискредитувати iм’я гетьмана як борця за незалежнiсть, Петро I суворо наказав проклинати українського гетьмана в усiх церквах. Хоча, власне, релiгiя тут була нi до чого, бо Мазепа слугував прикладом для вiруючих мирян, нiколи не порушував Божої заповiдi. У росiйськiй лiтературi на догоду iмперським поглядам було навiть створено образ «злодєя» Мазепи. Тож полiтика i позицiя Петра I щодо дiй Мазепи була прогнозованою i зрозумiлою.
А от позицiя сучасних можновладцiв не зовсiм зрозумiла, якi з незбагненних причин гальмують вшанування великого сина України — І. С. Мазепи. Як борець за незалежнiсть України уславлений гетьман заслуговує на спорудження пам’ятникiв на його честь не тiльки в Полтавi, а й у iнших мiсцях, де вiн перебував. Це буде подяка народу за його героїчнi дiї.
На Черкащині неподалік села Новоселиця Чигиринського району виявлено розритий скіфський курган «Устина могила». «Ми виявили це випадково, коли вибралися на тамтешню висоту, звідки як на долоні відкривається неймовірної краси місцина. >>
У найстарішому столичному кінотеатрі «Жовтень» днями презентували документально-ігровий фільм режисера Тараса Химича «Легіон. Хроніка Української галицької армії 1918-1919». Фільм створений командою львівської студії Invert pictures. >>
Вчора, 22 березня, було поховано тіло відомого українського журналіста, редактора iнтернет-видання «Українська правда» Георгія Гонгадзе. Зайве нагадувати, ким був Георгій і чим стала для України його смерть, а точніше, ті обставини, котрі супроводжували його викрадення та вбивство у 2000 році. >>
«...Ми, учасники бойових дій воїни-«афганці», підемо з Майдану, якщо побачимо, що нормально запрацює уряд, економіка держави оживе, політики почнуть виконувати свої обіцянки; побачимо, що люстрація посадовців проводиться, відбувається очищення від кримінальних елементів у владі, та й просто на вулицях», — говорив у інтерв’ю Олег Міхнюк 22 лютого 2014 року, яке згодом увійшло у книгу Валентини Розуменко «Майдан... >>
Два роки тому в Києві відбулися події, які увійшли в історію як «криваве Водохреще» або «Вогнехреще». Тоді на Народному вічі в центрі столиці зібралося кілька десятків тисяч мітингувальників, які висловили своє обурення ухваленими напередодні диктаторськими законами. >>
