Послужний список кіноактора Юрія Мажуги може посперечатися... із послужним списком театрального актора Юрія Мажуги. У кінематографі й у театрі він — близько шістдесяти років, увесь цей час його любили і кликали до своїх фільмів та вистав режисери, але народний артист СРСР Юрій Мажуга називає себе, у першу чергу, актором театральним «Я не вважаю себе кіноактором — усе життя присвятив театру. Хоча зіграв у кіно понад 30 ролей... стиль роботи в кіно — зйомки «по шматочках» — мені не дуже приємний...» — зізнається Мажуга.

Минулої суботи ходила на концерт «Машини часу». Вже багато років я намагаюся не пропускати візити Макаревича до Києва. За студентських часів відмовляла собі у найнеобхіднішому, викроюючи гроші не лише на квиток, а й на букет артистам. І, мліючи від задоволення, вручала свою «флору» комусь із музикантів. (До речі, квіти передарувала чи не всім «машиністам» різних складів, у тому числі одіозному скандалісту Петру Подгородецькому).

Минулої суботи у своєму будинку в Нью–Йорку у віці 86 років помер один iз найвидатніших кінорежисерів американського та світового кіно Сідні Люмет. Причина смерті — онкологічне захворювання. Ще за життя Сідні Люмет забезпечив собі місце в історії світового кіно. При цьому вже дебютним фільмом «12 розгніваних чоловіків».

На прем’єру вистави «На дні» Театру на Подолі я йшла, добре пам’ятаючи про всі стереотипи, пов’язані з Максимом Горьким — вони надійно записані на підкірку головного мозку кожного радянського школяра тодішня система освіти. Перебираючи в пам’яті революційну патетику письменника, на якій так наголошували вчителі російської літератури, намагалася вгадати, чим же керувався режисер Віталій Малахов, обираючи цей твір для постановки? (Горьким український театр, до речі, цікавиться украй рідко). Після перегляду вистави стало зрозуміло, що відповідь на це питання лежала на поверхні: режисер шанував письменника, який писав про Людину, співчував їй, переймався її душевним комфортом. Я навіть підозрюю, що іншого Горького Малахов і не знав: власне, і серед радянських школярів траплялися винятки, які, перш ніж повірити викладачеві, аналізували те, що він говорив...

Із Героєм України, відомим композитором, професором Євгеном Станковичем ми зустрічалися напередодні прем’єри його фольк–опери «Коли цвіте папороть», повна концертна версія якої прозвучала на закритті фестивалю «Музичні прем’єри сезону». За радянських часiв «Папороть» була заборонена. Так сталося, що своєї прем’єри опера Станковича чекала 34 роки.

«Коли грає гарний джаз — він ллється, його можна пити. Коли в джезві вариться кава — вона дихає, піниться, грає, її можна слухати», — так коротко і влучно охарактеризувало Музичне товариство НаУКМА свою нову iнiцiативу... Джаз–клуб Jazzva, нещодавно відкритий в НаУКМА, це мистецько–освітній проект, який тематично охоплює всі можливі стилі та площини культурного впливу джазового мистецтва.

Уже доводилося писати, що головний персонаж усіх творів Андрія Куркова — один і той самий архетип Колобка, який досі котився теперішнім часом від пригоди до пригоди. Понад десять років цей герой змагався — як Дон Кіхот із вітряками — з уламками пострадянського абсурду. Але на його шляху чимдалі більше траплялися такі «незалежні» потвори, поруч з якими соціалістичні динозаври — Вовк, Ведмідь і навіть Лисиця — просто відпочивали. В останніх книжках Куркова наш Колобок замислився: чи аж так варто було тікати від Діда з Бабою — нехай тоталітарних, але ж прогнозованих гарантів твоєї власної безвідповідальності? Словом, заностальгував. Або, як елегантно висловився критик Ігор Бондар–Терещенко, почалися «стрибання у гречку минулого» (Україна молода, 29.09.2010).