Минулої суботи ходила на концерт «Машини часу». Вже багато років я намагаюся не пропускати візити Макаревича до Києва. За студентських часів відмовляла собі у найнеобхіднішому, викроюючи гроші не лише на квиток, а й на букет артистам. І, мліючи від задоволення, вручала свою «флору» комусь із музикантів. (До речі, квіти передарувала чи не всім «машиністам» різних складів, у тому числі одіозному скандалісту Петру Подгородецькому).
Востаннє моє рандеву з Андрієм Макаревичем відбулося два роки тому, під час ювілейного туру команди на честь 40–річчя гурту. Тоді в Палаці спорту мене «терзали смутные сомненья» з приводу того, що програму Макаревич склав у жанрі «попит народжує пропозицію». Де «попит» — це побажання «найпопсовіших» шанувальників гурту, які з сотень пісень «Машини» першими назвуть «Поворот» та «Свічу». Але тоді такий принцип підбору пісень мав пояснення: за ту чи іншу композицію, яка була включена до програми, голосували фанати на сайті групи, тож від «масової думки» іншого годі було чекати. Цього разу на концерті — принаймні саме так анонсували організатори — мали прозвучати хіти, які не ввійшли до ювілейної програми.
Але мої передчуття фантастичного суботнього вечора так і не збулися. Концерт почався з 15–хвилинним запізненням, «машиністи» виконували нові пісні, чергуючи їх iз прогнозованими хітами, скупо привіталися (взагалі цього разу спілкування обмежили до мінімуму, не було навіть традиційної прес–конференції), близько дев’ятої почали збиратися, і «Свічу» та ще пару своїх багаторічних бестселерів заспівали вже наче на біс, зробивши таким чином послугу всім присутнім. Андрій Макаревич був у строкатій сорочці, з вусиками «а–ля Сальвадор Далі»... Аби розважити публіку, Андрій Держвін надягнув на свою лисину бубон... Якийсь персоніфікований фан упродовж концерту волав на всю «Україну»: «Маргулис, ты зачем усы сбрил?»... А під час «Свічі» дружно напружилася охорона, вишукуючи тих, хто у залі додумався чиркнути запальничкою — зараз ці прояви солідарності, як відомо, можливі лише через мобільні телефони... Оце і всі подробиці з концерту.
Несправедливо було б звинувачувати «машиністів» у тому, що цього разу вони виступили «впівноги» — наживо звучала високоякісна музика, а деякі відомі композиції музиканти зіграли у новій обробці. Але принцип найменшого спротиву, продемонстрований «машиністами» — який, до речі, суперечить філософії їхньої творчості, — так і не дозволив фанатам Макаревича з багаторічним стажем отримати від концерту максимальне задоволення. Особисто я, повернувшись додому, допізна слухала його «Варьете», «Давайте делать паузы в словах», «Место, где свет»... Я дуже сподіваюся на те, що хоча б на власній кухні, хоча б іноді Андрій Макаревич бере до рук гітару і...:
«Я смысл этой жизни вижу в том,
Чтоб, не жалея ни души, ни тела,
Идти вперед, любить и делать дело,
Себя не оставляя на потом...»
Пам’ятаємо, як у післявоєнні роки сталінська камарилья вела боротьбу з т. зв. «космополітами», тобто тими людьми, які, побувавши в Європі, цікавились європейським способом життя, культурою, мистецтвом тих народів, яких московія «асвабаждала от гньота буржуазіі». >>
У квітні у столиці відбулася прем’єра спільного проєкту Херсонського обласного драматичного театру імені Миколи Куліша та Київського академічного театру «Колесо» — вистави про замасковані надії позбутися самотності «Надвечір’я з рок-н-ролом». >>
Українською перекладено вже другу книжку американського нейробіолога Девіда Іґлмена. >>
У Києві цього тижня завершується показ великого виставкового проєкту «Алла Горська. >>
Прем'єрні «Друзі» - це про пари: двоє жінок і двоє чоловіків. Історія також просякнута нашим сумним сьогоденням, накладає свій відбиток війна. Утім в ній спалахують миттєвості, де є місце любові, дружбі, теплу та іншим земним радощам, з яких і складається життя. >>
За даними Міністерства освіти і науки Латвії, російська мова викладається як друга іноземна майже в половині латвійських шкіл. >>
