Ситуація в сільській глибинці сьогодні катастрофічна. Цього не бачить чи не хоче бачити ніхто і насамперед — влада. Зараз у селі майже немає роботи. Отож більшість людей, аби якось вижити i заробити якусь копійку, вирощують овочі, фрукти, здають молоко. Але парадокс у тому, що не селянин диктує ціну, а — йому. І завжди ця ціна грабіжницька і нічим не виправдана. Візьмемо для прикладу молоко. Сьогодні його можна здати щонайбільше по 1 гривні 80 копійок за літр, і спостерігається тенденція до того, що вона влітку знизиться до 1 грн.

Ми щиро i сердечно пiдтримуємо народну iнiцiативу встановлення пам’ятника легендарному гетьману України Івановi Мазепi в нашому милому, рiдному мiстi Полтава. Мешкаємо зараз iз дружиною в Севастополi — залишилися на постiйне проживання пiсля закiнчення вiйськової служби. Але завжди пам’ятали i пам’ятатимемо, що ми — полтавчани (я народився в селi Колiсники, а дружина — в селi Солошино Кобеляцького району, закiнчили десятирiчку в с. Озера).

Оце отримав пенсiю. Тепер треба розрахувати, щоб вистачило на мiсяць. Двi голов­нi статтi витрат: харчi i комунальнi послуги.

ВР поки що не прийняла законопроект Альони Бондаренко про скасування квоти на українську музику. Депутатка від «регіоналів» заявила, що «захищає інтереси слухача», які реалізуються шляхом «свободи вибору». Дуже точно оцінив ситуацію Юрiй Рибчинський: соромно, що в Україні українське потребує квотної підтримки, та ганьба тим, хто намагається її ліквідувати. Кого ж захищає А. Бондаренко? Яка у слухача свобода вибору? У «маршрутках» і просто з ефіру вибрати українську пісню чи класичну музику неможливо. Насправді вибирають те, що їм потрібно, власники FM–радіо та телеканалів, встановлюють так званий «формат» і нав’язують це слухачам і глядачам. Депутатка захищає інтереси цих власників, а вони (майже всі) не є громадянами України, тому мають не лише комерційні, а й політичні інтереси.