Книга Льва Копелєва «И сотворил себе кумира» видана в Харкові у 2010 році (перевидання від 1978 року, «Ардис»). Книга Дмитра Гойченка «Сквозь раскулачивания и голодомор» видана «Всеросійською мемуарною бібліотекою» в 2006 році. Обидва автори були активними комсомольцями, свідками і виконавцями Голодомору 1932–1933 рр. То був тільки короткий період у їхньому житті. І були вони лише знаряддями злої волі Кремля. Власне, слухняними помічниками старших організаторів «класової боротьби». Від них вони перейняли безбожну рішучість і жорстокість до українських хліборобів, насправді позбавлених усіх людських прав, загнаних у гетто без можливості втечі й задушених голодом у власній хаті. Вони бачили пекло, організоване кремлівською владою для людей «нижчої раси», і взагалі, навіть не раси, а — матеріалу для ліквідації «не менше шести мільйонів людей» (обидва автори називають ту цифру).

«Обери життя, щоб жив ти і потомство твоє...» — закликає Святе Письмо. Виявляється, що живучи людина постійно чинить свідомий вибір між життям і смертю. І кожен такий акт вибору відображається на майбутньому не лише цієї людини, а й її нащадків та широкого кола осіб. Причому «вибір смерті» або ж самогубство, може бути й не моментальним — тобто через петлю, різання вен, падання з даху чи прийняття жмені сильнодіючих пігулок. Психологи дослідили, що повільним «хронічним самогубством» є саморуйнівна поведінка: переїдання, алкоголізм, занадто часті «нещасні випадки», куріння й виснажування себе надмірною працею. Науковці назвали причиною такої поведінки «потяг до смерті», що виникає у людей, якi почуваються «відторгнутими» від інших, самотніми, недолюбленими. Нестача любові призводить до туги й печалі, пристрастей і залежностей, недовіри і страхів. Відтак — до вмирання.