Чому сталося так, що найбільш знакові пам’ятники духовному провідникові українців Тарасовi Шевченку доручили створювати росіянину за походженням Матвію Манізеру (сьогодні виповнюється 110 років з дня його народження), наразі сказати важко. Приміром, він став офіційним переможцем відкритого конкурсу на кращий монумент Кобзарю в Харкові, але якщо уважно вчитатися у коментарі проведеного відбору, то кілька фраз між рядків можуть посіяти певні сумніви з приводу його безсумнівної першості. Проте факт залишається фактом — саме харківський пам’ятник бунтівливому генію й понині вважається найкращим. А таких сьогодні у світі, за даними шевченкознавця Миколи Семенюка, встановлено вже більше ніж 1350.

Він лише недавно переступив піввіковий поріг і далі живе за напруженим бізнесграфіком. Є надія, каже, що в майбутньому, ближче до старості, йому таки вдасться відпочити — неквапом пройтися з мольбертом плаями Карпат. Перенести на полотно красу тутешніх краєвидів — одне з бажань, відкладених на потім. Він блискуче закінчив художню школу і в 1976 році на міжнародному конкурсі малюнків у Празі здобув друге місце, поступившись лише ровесникові з тодішньої НДР.

Його умиротворяють м’які карпатські пейзажі, проте сумує за кам’яною красою Вірменії. «Подібних яскравих скель — природного фіолетового, помаранчевого, оксамитового кольорів з неймовірною кількістю відтінків — немає більш ніде, — мовить із ностальгією. — Мої емоційні друзіархітектори з Італії, побачивши таке гранітно­мармурове різнобарв’я, ледь стримували сльози. Мовляв, чого Господь так несправедливо зосередив це диво лише на невеликій території Вірменського нагір’я?».