ДіДюЛя і гітара

ДіДюЛя і гітара

У неділю, 13 березня, до Києва з концертом приїде ДіДюЛя — інструменталіст, який з’явився в музичному просторі Росії на початку 2000–х, а потім несподівано зник. Тепер музикант, як птаха Фенікс, повертається, і не один, а з групою музикантів i повноцінним музично–хореографічним шоу. «УМ» не могла пропустити нагоди розпитати ДіДюЛю (творчий псевдонім на вимогу виконавця став його другим ім’ям) про те, що відбувалося в його житті впродовж останніх років, i що він збирається презентувати в Києві.

Прочинити «Хвіртку» в минуле і майбутнє

Прочинити «Хвіртку» в минуле і майбутнє

Вони зіткнулися обличчя в обличчя — сільська закутана бабця та прадавня половецька баба. Остання, як і належить, нерушима у своїй монументальності, перша у виконанні художника — теж ніби виліплена з глини чи вирізьблена з дерева. Хто скаже: яка з них більш вічна?.. Це полотно сумського художника Ігоря Швачунова, «Білий день. Зустріч» — лише один із багатьох творів його виставки в Сумському художньому музеї. Вона підсумувала тридцятиліття творчої діяльності митця й названа «Ворота часу». Й справді схоже, що художник почувається в ньому вільно, переходячи з минулого в майбутнє i навпаки.

Модернізувати генія

Модернізувати генія

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

У той час як 9 березня у Каневі Прем’єр Азаров роздавав Шевченківські премії, у Староакадемічному корпусі Могилянки проходило альтернативне відзначення 197–ї річниці з дня народження українського генія. «Іншого» Шевченка (якого саме — стало зрозуміло наприкінці зустрічі) вирішили представити письменники Андрій Курков, Оксана Забужко, Дмитро Капранов.

Дві слави Кобзаря

Дві слави Кобзаря

«До такого проекту можна готуватися все життя, але, не знайшовши підтримки, так його і не реалізувати», — представлення своєї нової роботи, вистави «Тарас: слава» режисер Сергій Проскурня розпочав саме в такій компліментарній тональності. Проскурню можна зрозуміти: без підтримки міської влади Черкас його задумка про сценічне життя поеми–тетралогії Богдана Стельмаха «Тарас» так і залишилася б красивою мрією режисера, оскільки держава на неї не відгукнулася жодною копійкою (до речі, у неї, держави, ще є час «виправитися» — фінальна крапка у цьому проекті буде поставлена у 2014 році). Тож, приєднуючись до подяки меру Сергію Одаричу, цю подяку варто адресувати й тим меценатам, які підтримали виставу фінансово. Не розраховуючи на жодні, навіть іміджеві дивіденди. Як справедливо зауважив Сергій Олегович, ситуація в країні зараз така, що меценати висловили бажання залишитися невідомими... Щоправда, сам Одарич на дивіденди стратегічного характеру таки сподівається. Мовляв, усі знають, що Прага — місто Кафки, Аусбург — місто Бертольда Брехта, Зальцбург — Моцарта, а визначальною для Черкас у цьому контексті має стати постать Тараса Шевченка.

Трiумф Мадам Баттерфляй

Трiумф Мадам Баттерфляй

Сьогоднi лише шанувальники академiчного спiву старшого поколiння пам’ятають унiкальний за тембром i красою голос легенди минулого столiття Ламари Чконiя. Випускниця Тбiлiської державної консерваторiї, де вона вчилася у видатного педагога Валерiана Кашакашвiлi, з 1960 року поєднала своє життя i творчiсть з Україною. Вiсiм рокiв молода грузинська спiвачка разом зi своїм чоловiком, вiдомим артистом балету Морiсом Лекашвiлi, працювала в Київському академiчному театрi опери i балету iменi Тараса Шевченка. Тут вона спiвала разом iз нашими корифеями оперної сцени — Єлизаветою Чавдар, Ларисою Руденко, Михайлом Гришком, Борисом Гмирею, Белою Руденко, Євгенiєю Мiрошниченко, Анатолiєм Солов’яненком, Дмитром Гнатюком, Анатолiєм Мокренком. У Києвi її педагогом i духовною наставницею була Зоя Михайлiвна Гайдай, тут же Ламарi Чконiї присвоїли звання заслуженої артистки України.

Всі статті рубрики