ДіДюЛя і гітара

У неділю, 13 березня, до Києва з концертом приїде ДіДюЛя — інструменталіст, який з’явився в музичному просторі Росії на початку 2000–х, а потім несподівано зник. Тепер музикант, як птаха Фенікс, повертається, і не один, а з групою музикантів i повноцінним музично–хореографічним шоу. «УМ» не могла пропустити нагоди розпитати ДіДюЛю (творчий псевдонім на вимогу виконавця став його другим ім’ям) про те, що відбувалося в його житті впродовж останніх років, i що він збирається презентувати в Києві.

На жаль, наші шляхи з Пригожиним розійшлися

— На початку 2000–х ваше ім’я було в усіх на слуху. А потім ви ніби зникли чи затаїлися. Що сталося?

— У 2000 році я познайомився з Йосипом Пригожиним — досвідченим та високопрофесійним продюсером. Тому, звісно, моя творча кар’єра розпочалася професійно, i все було чудово. З’явилося два альбоми й два кліпи — була чітка планомірна робота, але потім наші шляхи розійшлися. На жаль. І я вирушив у відкрите плавання. Тоді й відбувся такий ніби спад, я перестав існувати в медійному просторі. Але це нічого не значить — я просто засів за творчість. Почав вивчати продюсерську діяльність, накопичував творчий багаж, і як результат — уже з 2004 року почалася досить активна гастрольна діяльність, з’явилися нові альбоми.

— Як еволюціонувала ваша музика за той період?

— Мелодії залишилися ті самі. Просто мінялися альбоми, характер звуку, були різні творчі ідеї — і робота із симфонічним оркестром, і такий спокійний альбом «Печерне місто Інкерман», і жорсткіші роботи. Я не можу назвати це еволюцією, більше — новими творчими сторінками, тому що в перших альбомах був запал, кураж, а в наступних — свої цікаві й яскраві відкриття.

Якщо ж говорити про еволюцію, то це стосується концертів: розвивалася команда, я запрошував все професійніших музикантів, здобував гастрольний досвід, ми вводили цікаві режисерські рішення, гралися зі світлом, створювали нові костюми, вводили нові музичні інструменти. Ми й тепер удосконалюємося i, звісно, у Київ привеземо весь цей багатий досвід i унікальну енергію, яку ми зараз несемо.

— Із чим пов’язано те, що ви вирішили запросити до співпраці інших музикантів, а не грати соло, а згодом залучили до шоу ще й танцівниць?

— Це була моя давня ідея — мені завжди хотілося красиво показувати музику, щоб були i бас–гітари, i духові, i ударні, i комп’ютерні інструменти. Але для того, щоб усе це втілити в життя, були потрібні певні фінанси, тому що хороших музикантів у країні не так уже й багато, а ті, що є, потребують доброї оплати. Тому я помалу ріс у фінансовому плані, акумулював гроші, які отримував від продажу альбомів, й авторські нарахування. І таким чином у 2002 році я акумулював перший капітал, який дозволив мені набирати перших музикантів.

Із Джо Лі Тернером у нас буде серія концертів

— Ваша музика інтернаціональна, ви відтворюєте мелодії різних етносів та культур. Але ваш концертний графік обмежується Росією, Білоруссю й Україною. Закордон вас не цікавить?

— Ми плануємо розширюватися, але це все не так просто. Переговори йдуть давно — і з Німеччиною, і з США, і з Канадою, але через якісь обставини ми не можемо вивезти своє шоу за кордон, щоб представити його в хороших залах і з належною рекламою. Але це справа часу. Щоб, як–то кажуть, не чекати милості від природи, я знайшов хорошого партнера й організував iз ним концертну компанію в Канаді — DiDuLa Entertainment Inc. Ми перевидали англійською альбом «Печерне місто Інкерман» — Cave Town Of Inkerman, перегнали його в mp3 i створили сайт для цього, з якого здійснюють цифровий продаж — тобто переорієнтували діяльність у зручніше для того ринку русло. Тепер готуємо гастролі колективу в Канаді.

— Нещодавно пройшла чутка, що ви збираєтеся працювати з музикантом, що співав із Deep Purple, — це Джо Лінн Тернер.

— Тернер — це ще й золотий голос Rainbow, він володіє дуже красивим вокалом i взагалі багато чого зробив у музиці. Наше особисте знайомство привело до того, що ми знайшли багато спільного в нашій музиці, i так почалася робота — на цей момент зроблено кілька треків. Результатом нашої діяльності, перш за все, буде серія концертів — у попередній студійній роботі акцент зроблено саме на живому шоу. А потім ми зробимо ретельнiшу студійну роботу.

— У вашій музиці є багато східних мотивів, відчувається іспанський мелос. Є серед них місце саме етнічній білоруській музиці?

— Звісно. Наприклад, у альбомі «Легенда» багато лірики, що притаманна слов’янському мелосу — я вважаю себе слов’янином. До того ж робота з білоруським національним колективом у ранні роки вплинула на мою творчість. І той мелодизм, простота й емоційна глибина моєї музики родом iз мого рідного міста Гродно. Але оскільки я вважаю себе громадянином планети Земля, то мене захоплює ще й творчість різних національностей та етносів.

— Здобутий вами досвід — великий i багатогранний: концерти в колгоспах, вуличні виступи в Іспанії й на Арбаті... Що з того всього стало найбільшим уроком?

— Щодо уроку, то не знаю, але вважаю, що треба намагатися тримати себе весь час у позитиві, постійно щось давати, створювати, генерувати думки — воно обов’язково буде затребувано.

ДОВІДКА «УМ»

ДіДюЛя (білоруське прізвище, яке музикант перебрав собі як псевдонім, справжнє ім’я — Валерій) народився у білоруському містечку Гродно 24 січня 1969 року. Музикою зацікавився у п’ять років, після того як мати подарувала йому гітару. Ази виконавської майстерності здобував у ВІА, граючи в колгоспах i кооперативному ресторані, згодом працював звукорежисером. У 27 років на старенькому «Запорожці» приїхав підкорювати Москву: спочатку грав на Арбаті, де його почув один бізнесмен, який вирішив підтримати талановитого хлопця, згодом білоруса почув Йосип Пригожин. ДіДюЛя брав участь у зйомках фільму Андрона Кончаловського «Дім дурнів».

Виконує музику у стилі фольк й ф’южн, грає на акустичній гітарі та грецькій бузуці. У його програмі також задіяні флейта, саксофон, дудук, перкусії, бас–гітари, комп’ютерні спецефекти.