Прочинити «Хвіртку» в минуле і майбутнє

11.03.2011
Прочинити «Хвіртку» в минуле і майбутнє

«Хвіртка» Ігоря Швачунова. (Фото Сергія ГУЦАНА.)

Вони зіткнулися обличчя в обличчя — сільська закутана бабця та прадавня половецька баба. Остання, як і належить, нерушима у своїй монументальності, перша у виконанні художника — теж ніби виліплена з глини чи вирізьблена з дерева. Хто скаже: яка з них більш вічна?.. Це полотно сумського художника Ігоря Швачунова, «Білий день. Зустріч» — лише один із багатьох творів його виставки в Сумському художньому музеї. Вона підсумувала тридцятиліття творчої діяльності митця й названа «Ворота часу». Й справді схоже, що художник почувається в ньому вільно, переходячи з минулого в майбутнє i навпаки.

Чимало уваги на відкритті виставки віддали картині з назвою значно прозаїчнішою, але відповідною сенсу вернісажу. Не ворота — «Хвіртка» відкриває експозицію і світ художника. Це фрагмент життя поколінь Швачунових — стара дерев’яна хвіртка до сільського обійстя. За нею — зелень саду, стежка через спориш, на який викотилися падалішні яблука, невеличка хата, що вже трішки присіла в землю... Утім стривайте, цього немає на картині — сама лише хвіртка та зелені гілки над нею. Але ти так реально уявляєш усе це, що розумієш зрештою: у творах Ігоря є щось, що створює й «закадрове» бачення. Може, тому що він кличе глядача не лише у свій час, а й у час кожного, хто дивиться його твори, — минулий чи майбутній? Свою виставку Ігор присвятив батькам. Про картину ж говорить: «Це хвіртка мого дитинства. Через неї ходили мої бабуся й дід, ходили мої батьки. Тепер до неї заходжу я, щоб збирати картоплю... Знаходиться вона в селі Ворожба Лебединського району».

Сам Ігор Швачунов народився вже у Сумах. І з його робіт цілком можна зробити висновок, що він — художник цього міста. Та критики відзначають, що Суми Швачунова далекі від урбаністичності, його атмосфера — дух, інтелект, камерність. І шматочки міста завдяки пензлю Ігоря Швачунова нині зберігаються в музеях, галереях, приватних зібраннях України, Європи, Америки.

У Сумах він починав, навчаючись у відомій художній студії Бориса Данченка. «Знаю Ігоря ще зі шкільних років, — розповідає художник Володимир Сіробаба. — Тоді мене попросили взяти його з братом на етюди. І зараз пам’ятаю, коли зробив етюд і на чистий аркуш перенеслися фрагменти весняного лісу, яким був вираз обличчя Ігоря. Ті палаючі очі стали для мене камертоном того, як людина сприймає твір і наскільки щирою може бути».

Живописець, графік, фотомитець, Швачунов бере участь у всіляких творчих справах — фестивалях, пленерах, ленд–арт–симпозіумах. «Це свідчить про його молодість, — переконаний колега Ігоря й по художньому цеху, і по викладанню в університеті Олександр Садовський. — Якщо постаріє, вже не буде працювати в різних галузях, спиниться на чомусь одному». Хто знає? Адже художник, який уміє відкривати ворота часу, можливо, довше залишиться молодим? Принаймнi його молодість напевне продовжується завдяки роботі зі студентами, які охоче підтримують учителя в креативних задумах.