Ростислав Бабійчук, який нещодавно відсвяткував 100–річчя, стверджує, що на власні очі бачив Скоропадського, Денікіна і Махна. Тоді, в роки так званої громадянської війни, його сім’я жила в Умані, в кімнатці, що розташовувалася практично на залізничному вокзалі. Тож малим він любив спостерігати з вікна за пасажирами, серед яких були й вищезгадані історичні постаті. «Але хіба тоді, хлопчаком, я задумувався, яких великих людей бачу?», — каже Ростислав Володимирович. Власне, із залізниці, де працював батько, й розпочалася трудова біографія самого Ростислава. А закінчилася — у кріслі міністра культури Радянської України. Всі віхи свого життя ювіляр, попри поважний вік, чудово пам’ятає: легко називає дати, прізвища, посади, події... Про життєву дорогу довжиною у сто літ та про секрети довголіття ми й розмовляємо з Ростиславом Бабійчуком у його затишній квартирі на вулиці Інститутській, яка досі потопає у розкішних букетах квітів. Адже вітати ювіляра приходили й посадовці, й митці, й колишні колеги по роботі.