Різдво з оптимізмом

Тисячоліття нашої історії насичені подіями та звершеннями, чимало з яких стали епохальними. Одне лише XX століття — початок «ери радіозв’язку», «атомної», «космічної» та «комп’ютерної» епох. Перелік подій, вартих того, щоб започаткувати собою новий період в історії людства — величезний. Кожна культура так і чинила — розпочинала відлік років iз події, яку на той час вважали найсуттєвішою. У християнстві це — поява на світ Ісуса Христа, якого вважали провісником нового світу і, відповідно, нового часу для всіх християн. Сьогодні католиків на землі — понад мільярд, і православних — майже стільки ж. Утім дивно, що від певного часу третина населення Землі день народження «християнина номер 1», який, власне, і поклав початок сучасному літочисленню — Ісуса Христа, — відзначає... двічі на рік.

Різдво є одним із головних свят християнства. Якщо католики вважають його найпершим із своїх свят, то у православних святцях Різдво — друге після Великодня у переліку дванадцяти основних, «двунадесятих» свят річного церковного календаря. Православна традиція має ще одну відмінність щодо Різдва. Вона досі не бажає відмовитися від юліанського календаря. Один із її аргументів: щодо дня початкового відліку Христової ери й досі немає остаточної впевненості.

Усі події, пов’язані з розвитком християнства, відбувалися «у глибинці» і, врешті — у столиці Римської імперії. Римська ера брала відлік від заснування Риму легендарними братами Ромулом і Ремом за 759 років до нашої ери. І от у 1284–му році цієї самої Римської ери (525–му майбутньої «Нової ери») монах Діонісій Малий вирахував роки життя Ісуса, узявши за основу той факт, що Ісус був розіп’ятий у віці 33 років і воскрес у неділю, 25 березня. Такий збіг дат — недільний день 25 березня, що настає в перший повний місяць після весняного рівнодення (21 березня), буває раз на 532 роки. Так монах Діонісій і визначив дату народження Христа — 759 рік «Римської ери», який і став першим роком ери Христа.

Утім рік народження Ісуса залишається предметом суперечок богословів, істориків, астрономів. Це чи то 4–й, чи 6–й рік до початку нового літочислення. Але зовсім не перший! А сам день його народження — 25 грудня — лише адаптована до нових потреб данина середземноморській культурі, яка обернула християнське вчення у свою традицію.

Фрідріх Ніцше зазначав, що світ — це «вічне повернення». Один iз головних ритуалів у магічній практиці багатьох давніх (і не надто) народів — було наслідування руху Сонця, його щоденну «смерть» і щоденне «нове народження». Його «народження» у дні зимового сонцестояння (тепер уже без жертовних вбивств) було головною подією року. Ще за три тисячі років до Нової ери у ці дні відзначали народження бога Таммуза у стародавніх шумерів. У стародавніх греків на 20 грудня припадало свято Діонісія. У давньоіндійському світі зимове сонцестояння втілювало перемогу світла над темрявою. Християнська традиція вдало долучила цю дату до календаря своїх головних подій.

У Римі IV століття н. е. за імператора Костянтина християнство набуло статусу державної релігії. Різдво відзначалось за схемою, яка мало відрізнялась від тодішніх середземноморських сонячних свят–містерій (звичайно ж, у «літньому» варіанті). З ініціативи Франциска Асизького на початку XIII століття вперше з’явились дерев’яні скульптури, які стали основою вертепних композицій, поширених сьогодні у католицьких храмах.

Для наших предків дні святок були лячною, непевною можливістю спілкування з потойбічним світом, днями перевтілень, карнавального «вивертання» оточуючої дійсності, щоб «зі споду» краще розібратися та вплинути на реальність... Ходять собі ряджені, співають колядок, обов’язково завітають у кожен дім, а хазяїн обов’язково має добре їх пригостити. Але це — не просто гості... Ряджені — «тимчасові представники» тієї прикордонної шпаринки, що відкрилася між «цим» і «тим» світом, вони — «виконуючі обов’язки» людей із того світу. І головне — вони самі добре розуміють, що переходять цей заборонений кордон, і самі бояться залишитись на «тому світі». Святки завжди були й залишаються безборонною можливістю покепкувати з самої смерті. Погодьтесь, здатність подражнити лихо, «посіпати тигра за хвоста» — діагноз зовсім небоязкого, активного, і отже, — здорового, глузду, оптимістичного світосприйняття. Побороти страх смерті через сміх, глузування з неї — найкраще щеплення від малодушного відчаю. А те, що цей страх залишився десь у далекій глибині століть, а натомість перетворився на веселу гру — так на те й свято.

Ялинка як невід’ємний атрибут Різдва вперше з’явилась на початку XVI століття у Німеччині завдяки реформатору Мартіну Лютеру. Католицька ж верхівка ще довго опиралася поширенню цього атрибута. У 1930–ті на «радянських» теренах ця зелена красуня перетворилася на «новорічну» ялинку, а восьмикутна Вифлеємська зірка стала п’ятикутною «пролетарською».

Щодо відмінностей у календарі, то «реформатор» Петро I обрав для заснованої ним Російської імперії на зміну «дореформеному» календар не найліпший (виправлений астрономами, який з 1582 року впровадив у католицьких країнах папа Григорій XIII), а колишній, юліанський, з відставанням на 11 днів. Російська імперія ще понад два століття жила за давньоримським календарем. Різниця між календарями до початку XX століття становила вже 13 діб. Щоб наздогнати Європу, радянська влада у 1918 році вимушена була внести до «комуністичного» календаря саме таку поправку.

* * *

Уже через п’ять (!) років православному світові належить внести поправки до «часового люфту» між чинним григоріанським та юліанським календарем — врахувати, що різниця між ними становить уже 14 діб, і встановити нову дату відзначення Різдва. Астрономічні реалії наближають нас до стану, коли православне Різдво Христове має припадати на 8 січня за григоріанським календарем. З метою надання цій реформі статусу всезагально визнаного діяння передбачається провести референдум в усьому православному світі.

ВІТАННЯ

Патріарх Київський і всієї Руси–України Філарет:

— ...Бог не міг дивитися, як ангели славословлять Його на небесах, а люди — Його творіння — страждають від гріха і смерті, зазнаючи мук від диявола. Яким є незбагненний, неосяжний, невидимий, всемогутній і всюдисущий Бог — така Його до нас, грішних, безмежна любов. Ми навіть не можемо уявити собі цю безодню божественної любові. Своїм Різдвом, стражданнями, смертю і воскресінням Син Божий, Господь наш Ісус Христос, Спаситель, знищив гріх і смерть в людській природі. Ось для чого Бог став людиною. Він став одним із нас, щоб грішника зробити святим, щоб смертного зробити безсмертним...

Патріарх Української Греко–католицької церкви Любомир (Гузар):

— Ми часто вважаємо, що все могло б бути інакше. Інколи у нас створюється враження, що все довкола відбувається безконтрольно, що Господь Бог забув про світ. Однак наша віра, побудована на Божому об’явленні, дає нам протилежну відповідь: все, що відбувається в нашому особистому і суспільному житті, окрім гріха, відповідає Божому плану... Суть цього празника в тому, що Єдинородний Божий Син прийшов поміж нас, аби здійснити вповні план Небесного Отця для нашого спасіння. Тому моїм найбільшим побажанням для всіх нас є те, щоб ця правда, що з нами Бог, посідала головне місце у наших різдвяних святкуваннях, щоб ми зберігали її у наших умах і серцях упродовж цілого року і щоб вона робила наше життя зрозумілим, надавала кожній миті нашого земного існування спасенної вартості...

Вселенський патріарх Варфоломій:

— ...Христос, який лежить в пелюшках у простих яслах Вифлеєму, — «є не тільки «насущним», духовним, а й матеріальним хлібом тілесної потреби» (Яків 2:16). Тепер настав час для практичного застосування Євангельської звістки з достойним  почуттям відповідальності! Зараз настав час для чіткого і точного здійснення слова апостола: «покажи мені віру свою з діл твоїх!» (Яків 2,18). Настав час і можливість для нас, «щоб підняти наші уми до Божественних речей», до  царської висоти любові, яка наближає нас до Бога...