Прочитавши проект Закону України «Про мови в Україні», внесений депутатами Єфремовим, Симоненком i Гриневецьким, ми дійшли до однозначного висновку: в разі його прийняття в Україні фактично буде встановлено дві державні мови, що суперечить ст. 10 чинної Конституції України. Автори законопроекту навіть не приховують це, оскільки у ст. 4 прямо пишуть, що порядок застосування мов в Україні визначається винятково запропонованим законом, «з норм якого мають виходити всі інші правові акти». В усiй порівняльнiй таблицi до законопроекту замінено поняття «державна мова» на «державна мова і російська» або «державна мова, російська та інші регіональні мови», тобто йдеться про введення двох державних мов. Із законопроекту випливає, що в державі не буде жодної сфери, за винятком Збройних сил України, де знання української буде необхідним на всій території країни. Більше того, на підставі ст. 3 законопроекту «Про право вільно користуватися будь–якою мовою у суспільному житті», велика кількість громадян держави (зокрема, і високопосадовців) отримає узаконене право і надалі не знати державної мови.
Усі новації законопроекту ґрунтуються на пересмикуванні та заангажованому інтерпретуванні загальновідомих фактів, принципів та правових актів, зокрема міжнародних. Наприклад, абсолютно очевидно, що Європейська хартія регіональних мов не спрямована на захист російської мови в Україні, однак у ст. 8 автори законопроекту поширюють дію Хартії і на російську мову.
Це ж повною мірою стосується ст. 7 про «українсько–російську двомовність». У першій частині статті, попри відомий результат перепису населення України в 2001р., коли понад 60 відсотків населення українську назвали рідною, зухвало підмінено поняття: мовляв, «більшість громадян повсякденно користується російською», тобто більшість не вживає української?! Друга частина цієї статті є звичайним фарисейством. Адже той факт, що в часи СРСР усіх українців економічним і політичним тиском примушували вивчати російську мову, а українська при цьому була не обов’язковою для вивчення, названо «важливим надбанням» українців. А оскільки ситуація є асиметричною — дотепер переважна більшість росіян в Україні не опанувала цю двомовність (досить послухати, як очільники розмовляють українською), то це робиться вже аргументом на користь російської мови.
Як науковців нас також дивує, як мовна заангажованість авторів проекту призвела до майже абсурдних положень у статтях 21 і 22 про мову в освіті та науці. Зокрема, якщо дiйде до послідовної реалізації ч. 2 статті 21, то Україна муситиме підготувати викладачів для університетів, яких буде достатньо для викладання 15–ма (!) регіональними мовами. Це в той час, коли в усіх цивілізованих країнах викладання у ВНЗ ведеться лише державною (офіційною) мовою або нею та англійською як загальноприйнятою міжнародною мовою науки і освіти. А у формулюванні ст. 22 свої зусилля автори законопроекту спрямували не на визнання англійської мови як фактично єдиної мови науки в сучасному світі (терміна «англійська мова» в ст. 21 і 22 взагалі нема!), а на забезпечення права значної частини наших науковців і надалі не знати державної мови. Більше того, реалізація ч. 1 статті 22 на практиці призведе до появи звітів НДР, написаних трьома і навіть більше мовами, тобто «за вибором виконавців робіт». Де ж знайти поліглотів, які зможуть оцінити науковий рівень таких звітів!
Не заперечуючи важливості вдосконалення мовного законодавства в Україні (відповідний закон, прийнятий в 1989 р., не відповідає сьогоднішньому дню), законопроект, внесений Єфремовим, Симоненком i Гриневецьким, є абсолютно неприйнятним, бо ним фактично вводитиметься в Україні друга державна (офіційна) мова, а це не відповідає букві та духу чинної Конституції та відомому тлумаченню Конституційного Суду щодо державної мови як єдиної офіційної.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
