Сподіваюся через газету «докричатися» до наших народних депутатів і урядовців, які відверто знущаються з нас, дітей війни. Народився я навесні 1941 року, а вже восени наша родина одержала повідомлення про те, що мій батько, який був на фронті з перших днів війни, «зник безвісти» в бою під селом Яреськи. У 1945 році померла мати, тож я виховувався в дитячих будинках на Полтавщині. Годi розповiдати про поневіряння, яких довелося зазнати круглому сироті...
Поневiрянь зазнаю i на старiсть — після того, як звернувся рiк тому до Полтавського районного суду з позовом, аби стягнути з Пенсійного фонду передбаченi законом виплати як дитині війни. За справою №2а–975/2009 суд нібито виніс рішення на мою користь. Але ж набути чинності це рішення може тільки після розгляду справи в апеляційній інстанції. Тож спочатку в канцелярії згаданого суду мені повідомили про направлення справи в Харківський окружний апеляційний адміністративний суд. Не дочекавшись ніяких вісток звідти, навесні цього року я знову зайшов у канцелярію районного суду й одержав таку відповідь: у квітні справу надіслали на розгляд уже в Апеляційний суд Полтавської області, де її ще не розглядали.
Знову чекав, як кажуть, вiд моря погоди. А коли нещодавно зайшов у канцелярію того самого обласного суду, відповідь була ще «оптимістичнішою». Мовляв, за мою та інші такi самi справи в цьому суді взагалі братися не можуть, бо Конституційний Суд заборонив розгляд таких справ, вони підвідомчi тільки адміністративним судам... А що ж робити нам, людям, більшості з яких уже за 70 років? Кажуть, те зачароване коло може розірвати тільки рішення Верховної Ради, якого ще також треба чекати...
Отож стало зрозуміло, що, «там, нагорі», наші можновладці чекають зовсім іншого — доки ми, діти війни, просто вимремо, тоді й проблеми з виплатами відпадуть. Вiдвертий цинізм влади полягає в тому, що частині дітей війни, в тому числі й деяким моїм односельцям, після відповідних судових рішень ті передбачені законом кошти вже виплатили. Більшість же тих, чиє дитинство забрала війна, змушують чекати. Та вже не грошей — власної смерті...
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
